— А менш болючого способу виявлення Дару ти не знаєш?

— Авжеж знаю. Та я хотiв вiд самого початку показати тобi, що таке справжнi чари i якi вони небезпечнi — не лише для iнших людей, а й для тебе. Мушу попередити, що пробудження Дару в твоєму вiцi — дуже ризикована справа.

— Чому?

— Бо, на жаль, ти спiзнився. Оптимальний вiк для пробудження — шiсть-сiм рокiв; а що старша дитина, то вища ймовiрнiсть рiзних небажаних наслiдкiв. У вже дорослих людей спроба пробудження взагалi призводить до калiцтва i навiть до смертi... Але ти ще не цiлком дорослий, ти — на самiй межi. Ще кiлька рокiв — i було б узагалi безнадiйно. Хоча й так ризик завеликий. Бiльшiсть чаклунiв та вiдьом, чий Дар не був пробуджений вчасно, вiдмовляються ризикувати i на все життя лишаються вiдунами.

— Ну, менi кар’єра вiдуна не свiтить, — сказав Кевiн, потроху опанувавши себе. I сам здивувався тому спокоєвi, з яким сприйняв звiстку про свiй Дар. Десь у глибинi душi вiн завжди був певен, що є чаклуном, а твердження Альварсона про вiдсутнiсть у нього хисту до магiї вважав якимсь прикрим непорозумiнням. — Я ж не маю вiдунських здiбностей... Та навiть якби мав, не вдовольнився б цим. Навiщо догоджати силам, якщо я зможу керувати ними.

— А не боїшся за своє життя?

— Звичайно, боюся. Але можна боятися i попри це ризикувати. Я завжди хотiв бути чаклуном. I тепер, коли моя мрiя здiйснилася, хiба можу вiдступити перед небезпекою.

Колiн пильно подивився на нього:

— А ти хоробрий, Кевiне МакШон. Ти не прикидається, тобi справдi начхати на небезпеку. I це дуже добре. Впевненiсть — уже половина успiху. Я попрошу дядька Брiана, щоб вiн особисто взявся за пробудження твого Дару. Сподiваюся, зi своєю Силою вiн допоможе запобiгти серйозних ускладнень.

— Я багато чув про Споконвiчну Силу, — сказав Кевiн. — Та все з давнiх легенд. А в чому конкретно вона полягає?