— Атож. Ти на територiї герцогства Лохланського, за десять миль на пiвдень вiд кордону з Готландом. Як тутешнiй правитель, я гарантую тобi безпеку й особисту недоторканнiсть... Гм-м. Якщо ти перестанеш у мене цiлити. А то ще стрiлиш ненароком.

— Ага! — сказала дiвчина й пожбурила пiстоль додолу.

Щось клацнуло. Кевiн напружився, чекаючи пострiлу... але нiчого не сталося.

— Вiн не заряджений, — спокiйно пояснила дiвчина. — Не маю пороху.

Вона повернулася до свого одягу, взяла спiдню сорочку i квапливо надягла через голову. Потiм скоса глянула на Кевiна й нiяково всмiхнулася, а її щоки зашарiли вiд запiзнiлого збентеження.

— Кумедне вийшло наше знайомство. Тобi не здається?

Кевiн дурнувато осмiхнувся:

— Авжеж, крихiтко.

— Я не крихiтка. Мене звуть Дейдра.

— Дуже мило, Дейдро. Гарне в тебе iм’я, дуже красиве... як i ти вся. Знаєш...

— Знаю, менi всi так кажуть. Та все одно приємно чути... До речi, якщо ми обоє не готiйцi, то чому розмовляємо цiєю варварською мовою?

— А тобi яка до вподоби — гельська чи валiйська?

— Валiйська.

— То ти з пiвдня? — запитав Кевiн уже валiйською.

— Так. Певнiше, з центру. Iз самiсiнького центру.

— З Авалона?

— Угадав. Я безсоромне столичне дiвчисько.

— Чом це ти безсоромна? — здивувався Кевiн.

— А хiба нi? — сказала Дейдра, взявши панчоху. — Хiба я повелася як сором’язлива дiвчина, коли побачила тебе?

— Ти повелася вiдповiдно до ситуацiї. Якби я мав щодо тебе лихi намiри, а ти кинулася б одягатися, замiсть хапати зброю, мене б це не зупинило. А так я... ну... цього...

Кевiн замовк, безнадiйно заплутавшись у власних словах. Дейдра саме натягала на ногу панчоху, дедалi вище задираючи нижнiй край сорочки. Видовище було ще звабливiше, нiж коли вона була зовсiм без одягу, i остаточно онiмiлий Кевiн жадiбно витрiщився на неї, намагаючись не пропустити нi найменшого її поруху.