Схаменувшись, Дейдра зойкнула й поспiхом осмикнула сорочку.

— Таки я направду безсоромна, — сказала вона. — Та й ти не взiрець делiкатностi.

— Вибач, — засоромлено промимрив Кевiн, вiдвертаючись.

Продовживши вдягатися, Дейдра спитала:

— Ти живеш неподалiк?

— За двi милi звiдси мiй замок Каер-Сейлген. Ласкаво прошу до мене в гостi. — На думку про те, що ця чарiвна дiвчина гостюватиме в нього Кевiновi солодко замлоїло в грудях. — Ти згодна?

— Та вже ж згодна. Якщо не заперечуєш, поїдемо негайно, бо я зголоднiла. Сьогоднi взагалi не снiдала.

— Ми можемо перекусити просто зараз, — запропонував Кевiн. — Я взяв з собою цiлу сумку з усiлякою всячиною. Збирався зробити тут привал на обiд.

Дейдра нетерпляче облизнулася за його спиною.

— То неси її.

Коли Кевiн повернувся, Дейдра, вже одягнена, сидiла на травi й розчiсувала своє пишне волосся кольору мiдi. Поруч iз нею лежав букет лiсових квiтiв, її смарагдовi очi мрiйливо дивилися в небо, а на нiжних рожевих устах грала безтурботна усмiшка.

Кевiн вiдчув, що йому пiдкошуються ноги.

„Боже, яка вона красуня! — замилувано думав вiн. — Хiба мiг я уявити, що на свiтi iснує така довершена, така чиста й невинна краса...”

Втiм, Дейдра навряд чи була невинна в банальному розумiннi цього слова. З її поведiнки Кевiн зрозумiв, що вiн не перший чоловiк, який бачив її голою. Надто вже невимушено вона трималася перед ним без одягу й анiскiльки не соромилася цього. Проте в нiй вчувалося щось незаймано-чисте, цнотливе, майже янгольське... Кевiнове серце стискалося й солодко щемiло.

Знявши з пояса шпагу, щоб не заважала йому, вiн розстелив перед Дейдрою скатертину й видобув iз сумки весь харч, а також двi невеликi пляшки червоного вина. Вiдкоркував їх i передав одну Дейдрi.