Я добре пам’ятаю його, хоча тодi ще була маленькою дiвчинкою. Щоправда, кузен Дункан був бiлявий i синьоокий хлопчик, а в тебе темне волосся й карi очi, проте щось спiльне мiж вами є. Обоє худi, височеннi, вродливi — ти схожий на нього i статурою, i лицем... Якось батько казав, що по смертi сина та дружини лорд Шон геть утратив смак до життя й поїхав на ваш острiв, щоб тихо померти. А там зустрiв тебе — i, може, завдяки тобi прожив ще вiсiм рокiв. Ти замiнив йому сина, отож права на Лохлан належать тобi не лише за законом, а й за...

— Стривай-но! — здивовано урвав її Кевiн. — Ти сказала „кузен Дункан”? Лорд Шон Мейгi був твоїм дядьком?

— Через свою дружину, тiтку Констанс. Вона була сестрою моєї матерi, а отже, лорд Шон був моїм дядьком. — Дейдра лукаво глянула на нього. — А ти, виходить, мiй названий двоюрiдний брат.

Кевiн раптом зайшовся кашлем.

— Але ж... лорд Шон був одружений з сестрою королеви!

Дейдра поважно кивнула, однак у куточках її очей причаїлася пустотлива усмiшка.

— Саме так. Мiй батько — король Брiан. Я Дейдра Лейнстер з Авалона. — Вона слiпуче всмiхнулася. — Це ж бо так очевидно.

— Очевидно? — перепитав збентежений Кевiн.

— А хiба нi? Хiба ти не чув, що королiвська донька — найвродливiша дiвчина в свiтi? Чи можеш ти уявити, що на свiтi iснує дiвчина гарнiша за мене?

Кевiн допитливо подивився їй в очi, але так i не збагнув, сказала вона це серйозно чи жартома.

— Е-е... так, звичайно, — промовив вiн, усе ще пiд враженням щойно почутого. Йому навiть на думку не спало, що Дейдра могла збрехати; чомусь вiн негайно й беззастережно повiрив їй. — Та розумiєш, я аж нiяк не сподiвався зустрiти в цих краях принцесу з роду Лейнстерiв — одну, без почту, без охорони...

— I без одягу, — смiючись, додала Дейдра. — Сподiваюсь, це залишиться мiж нами?

— Певна рiч!