— Оцей? — Дейдра вказала на його середнiй палець лiвої руки, де був надягнений золотий перстень з великим гранованим каменем синього кольору. — Можна глянути?

— Прошу.

Кевiн зняв перстень i передав Дейдрi. Якусь хвилину вона уважно роздивлялася його, потiм повернула зi словами:

— Дуже гарний. Надзвичайно тонка робота на золотi, та й камiнь красивий. Це ж сапфiр, так?

— Наче так, — сказав Кевiн, знову надягаючи перстень. — Хоча нiхто напевно сказати не може. На вигляд вiн типовий синiй сапфiр, проте твердiший за алмаз.

— Може, чарiвний?

— Цiлком можливо. Якщо довго дивитися на нього, вiн заворожує, гiпнотизує; складається враження, що всерединi каменя схована безодня. А от моя шпага напевно чарiвна. Звичайне срiбло, з будь-якими домiшками, не може бути таким мiцним i пружним.

Дейдра оглянула Кевiнову шпагу, погодилася, що клинок начебто срiбний, i водночас визнала, що такого мiцного срiбла не буває.

— Та це ще не все, — додав Кевiн, повернувши шпагу до пiхв i поклавши її на траву. — Поруч зi мною знайшли також повний комплект чоловiчого одягу. I от дивина — зараз це вбрання саме по менi. Нiби на мене шили.

— I що б це значило?

— Не знаю. Але мiй названий батько якось висловив цiкаве припущення. Мовляв, колись я був дорослою людиною, але один злий чаклун, могутнiй чорний маг, перетворив мене на дитину. Лордовi Шону нiколи не бракувало фантазiї. I якщо це так, то злий чаклун дуже прогадав i замiсть шкоди зробив менi велику послугу. Уяви лишень — я отримав можливiсть прожити ще одне життя, уникнути помилок, що їх припустився ранiше... Тiльки от бiда: не пам’ятаю я своє попереднє життя, нiчогiсiнько не пам’ятаю, i уявлення не маю про свої колишнi помилки i про те, як їх уникнути в цьому життi.

— Дивний у тебе гумор, — зауважила Дейдра. — Ти смiєшся з дуже серйозних речей.

Кевiн спохмурнiв:

— Часом варто посмiятися з того, що гнiтить. Якщо до серйозних речей завжди ставитися серйозно, можна з’їхати з глузду.