Демагор, вклоняючись, опустив правицю до землі. Скіпур поважно відповів на уклін. Вони знали ціну один одному, крім того, мусили дотримуватися звичаїв, встановлених для таких випадків.

— Вітаю тебе, Скіпуре, царю скіфів! — мовив Демагор урочисто. — Сподіваюсь, дорога до Ольвії не дуже втомила тебе. Ми завжди раді бачити тебе в стінах нашого благословенного міста й зробимо все, щоб тобі було в нас приємно й затишно.

Скіпур поволі розгладив вуса. Двоє воїнів схрестили в нього над головою списи з бронзовими зображеннями химерних звірів, що нагадували лева й пантеру. Скіпур ступив крок уперед, і списи нахилилися над ним.

— Шлях мій був не втомливий, — одповів поважно, — бо завжди, коли їдеш до такого чудового міста, не відчуваєш ні спеки, ні спраги. Дорога видається короткою, а зустріч з Ольвією приємною. Сподіваюсь, за ці два роки, що я не був у вашому місті, тут не сталося нічого поганого.

— Хвала великому Зевсу, — підвів обидві руки вгору Демагор, — лих не було, а вороги тепер десятою дорогою обминають наш край, бо Ольвія, маючи такого могутнього друга, як ти, великий Скіпуре, не боїться нікого.

Він відступив убік, даючи дорогу, і Скіпур повільно рушив до північних воріт, вдивляючись в обличчя поважних громадян міста, які вийшли назустріч. Часто кивав, навіть посміхався доброзичливо, адже багатьох знав особисто. Демагор ішов поруч. Натовп трохи відтер воїнів з бронзовими штандартами, за ворітьми на вузьких ольвійських вулицях все змішалося.

До центру міста із знаменитою критою колонадою-агорою вела досить широка вулиця, вимощена черепками амфор та глечиків. Камінь в Ольвії дуже цінувався, його привозили на галерах з каменоломень, де раби випилювали важкі брили. З них заможні ольвіополіти зводили будинки — мистецтво будівельників було настільки досконале, Що брили клали зовсім без розчину, і не було випадку, щоб дім завалився.