Копали глибокі фундаменти, будували підвали — зими на Гіпанісі траплялися суворі, випадали сніги й стояли морози: єдине спасіння від холоду в теплому підвалі, опалюваному жаровнями.

На центральній ольвійській площі, де стояли величні храми Зевса, Аполлона Простата і Ахілла Понтарха, процесія на хвилину затрималась. Скіпур домовився з архонтами про зустріч і повернув до вузького завулка. Будинки стояли тут впритул один до одного, на вулицях важко було розминутися навіть пішоходам, на фасадах майже не було вікон, зате кожен мав портик з фонтаном, вода сюди подавалася складною системою гончарних труб мало не від Гіпаніського лиману. Прозорі струмені плюскотіли в кам’яних басейнах, хоч трохи зменшуючи спеку в цьому нагромадженні кам’яних брил. Деревам в Ольвії просто не було де рости, місто й так нараховувало мало не п’ятнадцять тисяч мешканців, займало ж порівняно невелику територію, обведену високою стіною, і кожен шматок землі цінувався високо.

З вікон Скіпурового дому відкривалася широка панорама Гіпаніського лиману. Цар полюбляв сидіти біля вікна на подушках. Перед ним і гостями ставили казан з вареним м’ясом, глечики з вином і свіжі овочі — цар їв повільно, та й куди поспішати, коли довгий шлях уже позаду й принаймні найближчі дні не віщують ніяких неприємностей.

Ще на вулиці Скіпур зупинився, роззирнувся і, побачивши за спинами охоронців Агала, кивнув йому. Воїни розступились, даючи юнакові дорогу, і Агал низько вклонився цареві. Скіпур поклав йому руки на плечі, стиснув міцно й випростав хлопця, Долонею підняв підборіддя і закинув Агалові голову назад, так, щоб краще було дивитися у вічі — довго не відводив вивчаючого погляду. Певно, лишився задоволений, бо відпустив руку й, ні слова не кажучи, повернув до будинку, зробивши знак Агалові слідувати за ним.