Одчиняєш ти браму Києву, Стріляєш із отчого столу золотого На султанів у далеких землях. Стріляй, господарю, Кончака, Раба поганого, За землю Руську, За рани Ігореві, Хороброго Святославовича! А ти, буй-Романе, і ти, Мстиславе! Мисль одважна Покликає ваш розум на діло. Високо плаваєш ти, Романе, В подвигах ратних, Як той сокіл на вітрі ширяючи, Птицю долаючи одвагою. Маєте ви залізні нагрудники Під шоломами латинськими. Та й не одна країна гуннська, Литва ще й ятвіги, Деремела й половці Списи свої покидали, А голови преклонили Під тими мечами булатними! Та вже князю тому Ігореві Світ-сонце померкло, А дерево не на добро Листя своє зронило, Понад Россю та й понад Сулою Городи поділено! Уже Ігоревого війська славного Не воскресити! Дон тебе, князю, кличе, Князів на подолання ззиває. Хоробрі князі Ольговичі Готові до бою! Інгвар, і Всеволод, І всі ви, три Мстиславовичі, Не лихого гнізда кречети, — Чи не в битвах, Не в звитягах славетних Здобули ви собі володіння? Де ж ваші золоті шоломи, Щити добрі і списи ляські? Загородіть полю ворота Гострими своїми стрілами За землю Руську, за рани Ігореві, Хороброго Святославовича!» Уже Сула бистрая Не рине срібними струмнями До города Переяслава, Двіна-ріка тече болотами Назустріч грізним половчанам,