Велить послухати землі незнаній — Волзі та й морю, Сулі та й Сурожу, Корсуню ще й тобі, Тмутороканський ідоле! А половці дорогами небитими Помчалися к Дону великому. Риплять вози опівночі, Мов ті лебеді ячать сполохані. Ігор на Дон війська веде, А вже лихо його тяжкеє Підстерігають птахи на дубах, Вовки грозу в ярах навивають, Орли-білозерці клекотом Звірину скликають на кості, Лисиці брешуть на щити багряні. О Руська земле, уже ти за могилою! Довго ніч темніє. Зоря світ запалала. Сивий туман покриває поле, Примовкає солов’їний щебет, Галчиний гомін здіймається. Загородили русичі Поле щитами багряними, Шукаючи собі честі, А князеві слави. * * * У п’ятницю рано-пораненьку Розтоптали вони полки погані, Полки половецькі, Стрілами у полі розсипались, Умикали красних дівчат половецьких, Тканинами, оксамитами та кожухами, Ще й уборами пишними половецькими Мости по болотах вимощували. Багряне древко, а корогва біла, Багрян бунчук, а держало срібне Відважному Святославовичу! Дрімає в чистому полі Олегове гніздо хоробре, Далеко залетіло-залинуло! Не вродилось воно кривду терпіти Ні від сокола, ні від кречета, Ані від чорного того ворона, Від поганого половчанина! Біжить Гзак, сірим вовком стелеться, Кончак слід йому показує К Дону великому. Ой рано вранці-пораненьку