Мій адвокат погрозив їм кулаком. «Ми ще повернемось,» проревів він. «Одного дня я підкладу бомбу в це блядське місце! Я бачив ваші імена на бейджах! Я дізнаюсь де ви живете і спалю нахуй ваші будинки!»

«Йому буде над чим замислитись,» прохрипів він як тільки ми від’їхали. «Той чувак параноїдальний шизофренік. Їх легко шантажувати.»

В агентстві з прокату машин у нас знову виникли проблеми. Підписавши всі необхідні папери я застрибнув у машину і майже втратив керування, коли здавав назад до бензоколонки. Мужик з агенства був, очевидно, приголомшений.

«Скажіть… Ем… хлопці…. ну ви ж будете обережні з цією машиною, чи не так?»

«Звісно.»

«Ну добре-добре!» сказав він. «Просто ви проїхали через той двофутовий бордюр і

навіть не загальмували! Сорок п’ять на задньому ході! І ви ледве не врізались у бензоколонку!»

«Машині не нанесено жодної шкоди, » відповів я. «Я завжди так випробовую трансмісію. Перевіряю задню частину на стійкість.»

В той же час мій адвокат завантажував заднє сидіння ромом і льодом. Мужик знервовано подивився на нього.

«Ви що, п’єте?» запитав він.

«Тільки не я,» була моя відповідь.

«Просто заправ цей сраний бак,» гаркнув мій адвокат. «Ми поспішаємо, чорт забирай. Ми їдемо в Лас-Вегас на пустельні перегони.»

«Що?»

«Не звертайте уваги,» сказав я. «Ми відповідальні люди.» Я подивився, як він закрив кришку бензобаку, потім увімкнув першу передачу і ми плавно влилися дорожній рух.

«Ще один параноїк,» сказав мій адвокат. «Він походу сидить на спідах.»

«Це точно. Тобі варто було пригостити його червоними.»

«Такому кабану червоні не допоможуть,» сказав він. «В сраку його. Нам треба ще багато чого встигнути перед від’їздом.»

«Хотілося б роздобути ряси священників, » сказав я. «Вони можуть згодитися нам у Лас-Вегасі.»