— Перший переможець! — проголосив Павлик і підняв руку снайпера.

Всі відразу засміялись: рука в нього була вимащена, куртка зім'ята.

— Без втрат на фронті не можна,— вдало висловився снайпер, а Павлик скомандував:

— Друга пара, на старт!

— Потім будуть змагатися переможці, і ми з'ясуємо, хто перший пластун зірочки,— оголосив я.

Це надихнуло жовтенят. На старт вийшли худенька дівчинка та її руденька сусідка по парті. Вони поповзли, не чекаючи команди. Але Павлик не став їх повертати. Якщо одночасно почали, то яка різниця. Всі стежили за пластунами — навіть ворожий автоматник припинив стрілянину,— тому ми і не помітили, як до класу ввійшла Іраїда Кіндратівна.

— Що у вас коїться? Олю, Світланко, негайно встаньте! — зажадала вона.

— У нас змагання військових санітарів,— пояснив Іраїді Кіндратівні товстун з ушкодженим коліном,— ми виявляємо, хто перший пластун зірочки.

— Поки що я бачу тільки першого замазуру,— кивнула на снайпера Іраїда Кіндратівна і сказала мені і Павлику: — Ведіть хлопчиків митися, а я займуся дівчатками.

В класі залишився тільки ворожий автоматник.

Ми допомогли товстуну і снайперу вимити руки і почистити шкільну форму. Потім неохоче повернулися до класу. Адже там ми нічого втішного не чекали. Особливо я боявся, що Іраїда Кіндратівна почне нас вичитувати при жовтенятах. Тоді ми ніколи не зможемо завоювати в них авторитет. Краще було нам не затівати усього цього...

Але коли ми ввійшли до класу, Іраїда Кіндратівна вже відпустила додому дівчаток і ворожого автоматника, а при нас відправила до роздягальні снайпера з товстуном. Мене і Павлика попросила затриматися.

«Добре хоч без них вичитає»,— подумав я.

Але Іраїда Кіндратівна сказала:

— Я розумію, чому ви так вчинили. Вам захотілося якнайшвидше завоювати довір'я малюків. Але поспішати в такій справі не можна.

Ми і самі розуміли, що авторитет швидко не здобудеш. Треба діяти поступово, а головне, продумано. Ми полегшено зітхнули, і я запропонував Іраїді Кіндратівні: