Допомагати Камо, взявши друге весло, заходився Армен, а Грикор з Асмік обривали водорості руками. Поволі шлях розчищався, і човен потихеньку, немов черепаха, посунувся вперед. Нарешті, після довгих і важких зусиль, дітям вдалося перемогти водорості, і човен вирвався з похмурої протоки в інше, світле водоймище.

Діти з полегкістю зітхнули. У них одлягло від серця: неначе з темної в’язниці вирвалися вони на волю.

— Гуси, гуси! — захоплено вигукнула Асмік.

Велика зграя гусей злякано злетіла в повітря, сповнюючи його тривожним гелготанням. Яскраво блиснули на сонці білі крила.

— Ми просто в казкове місто потрапили, з водяними вулицями, — раділа Асмік. — Глянь, глянь, Камо, адже це справжнє місто! Армене, Грикоре, бачите, он майдан, а на ньому — пам’ятник, — показала Асмік на високий кущ очерету, що ріс із води посередині широкої гладіні озера. — А хіба не подібний до фортеці он той острівець з очерету? До вежі не подібний? Ні, це казка, це казка, Камо!..

— Ми запливли в найглухішу частину озера, дивіться, і птахи не бояться нас, — сказав Армен. — Киньте весла, я зроблю знімок.

— Сфотографуй. Армене, і «пам’ятник», і «фортецю», — просила Асмік.

Вони все пливли вулицями-протоками цього дивного «водяного міста». Інколи така «вулиця» обривалась несподівано, човен натикався на очеретяну стіну, і дітям важко було вибратися назад… Інколи протоки схрещувались або йшли паралельно, і нарешті всі «вулиці», «провулки» злились в один широкий, світлий «проспект», з якого брала початок найкоротша в світі річка, що впадала із Гіллі в Севан.

Настрій у всіх був чудовий. Забулися всі жахи. Ніхто не згадував вішапа, лише Чамбарові було невтямки, чому ніхто не стріляє, коли навкруги сила-силенна птахів. І, мабуть, з сумом згадуючи свого господаря-мисливця, він жалібно скавучав і неспокійно крутився в човні.

— Давайте зупинимося тут і наберемо яєчок, — запропонував Армен і враз почервонів; чи не подумають товариші, що він злякався вішапа?