Вадою бляшки було те, що записувала вона все поспіль, і подеколи годинами доводилось вислуховувати всілякі нісенітниці на кшталт нудних інтимів клієнта з дружиною.

Ось і тепер початок був зовсім нецікавий. Шеф невдовзі навіть куняти став під монотонне потріскування розрядів та короткі пустопорожні фрази. І раптом він аж підскочив: у кімнаті зазвучав голос президента «Уестерн компані».

– Технічно все лишається як і раніше, – казав той. – Від вас, любий Жуль, ми чекаємо тільки одного: керівництва.

– Але послухайте… – В голосі президентового співрозмовника почулися запопадливі нотки. – Ми ж домовлялися з вами заздалегідь, що після цього… е-е… досліду я буду вільний. Тепер усе обертається інакше.

– Вашу безпеку я гарантую, – холодно заперечив президент.

Слухаючи подальшу розмову, начальник бюро розшуку з досадою пересвідчився, що йдеться про щось досить добре відоме обом співрозмовникам, але зовсім для нього незбагненне. Звичайно, все це підтверджувало безпосередній зв’язок між Жулем та президентом Уестерна. Але яка від того втіха!… Аж раптом містер Жуль в суперечці з президентом сказав:

– А ви скільки заробили на «бородатих»?

Шеф подався вперед, до болю в пальцях стис бильця крісла.

– Правильно, компанія дещо на цьому мала, – по паузі сказав Жулеві президент. – Але й нам ці «хлопчики» влетіли в копієчку.

Далі знов розмова торкнулася чеків, якихось недоплачених сум, біострумів…

Начальник бюро розшуку натис кнопку виклику.

– Джона Варвара, – кинув він роботові, що майже зразу появився в дверях.

Нечутно, мов привид, робот зник.

Шеф вважав Джона Варвара одним із найдосвідченіших своїх детективів і часто радився з ним з приводу найкаверзніших питань.

Коли Варвар з’явився на виклик, начальник бюро коротко переказав йому зміст записів, зроблених на бляшці.

– Як бачите, – на закінчення сказав він, – ви недарма прилаштували цю штуковину до піджака того суб’єкта. Гадаю, його треба взяти. До нього тягнуться всі ниточки.