— Завтра чи післязавтра, якщо матимете вільний час, увечері зайдіть до мене додому. Колись ви були в мене, пам’ятаєте квартиру? Поп’ємо чаю, погомонимо, бо тут, — заступник наркома обвів руками кабінет, — стільки справ і стільки відвідувачів, що й дихнути нема коли…
Сокирко прямував до дверей, спиною відчуваючи Онищенків погляд. Тримався прямо, мало не марширував, а хотілося стрибати: завтра увечері він чаюватиме із самим заступником наркома у кімнаті з шаблею на килимі. Треба натякнути Онищенкові, що управління кадрів зволікає з наданням йому чергового звання.
Носити тобі шпали, товаришу Сокирко, подумав, і хвиля радощів перехопила дихання.
2
— Давай так, тату: цілком одверто.
— Давай, — погодився Онищенко.
Антон усівся на тахті, спершись спиною на килим.
— Днями редактор доручив мені написати статтю про шкідників з Наркомату комунального господарства…
— І правильно вчинив.
— Я також не заперечував. Але почав розбиратися у справі — хотів написати аргументовану й злу статтю, — бачу, нічого не виходить. Бо емоцій проти шкідників у Наркоматі доста, люті також, а доказів жодних.
— Докази з’являються під час слідства.
— І ви просто так, без вагомих аргументів заарештовуєте людей? — здивувався Антон.
— Маємо очистити країну від внутрішніх ворогів.
— Двадцять років минуло після революції, невже ти справді віриш, що ворогів побільшало?
— Я — боєць партії і мушу виконувати її накази.
— Виходить, я — молодий незагартований комуніст і зовсім не розуміюся на тому, що відбувається у нас…
— Виходить.
— Але ж я, хоч і незагартований, свято вірю в соціалізм. І хочу тільки добра для країни.
— Маємо виконувати волю й рішення Центрального Комітету. Партія не може помилятись і якщо висунула гасло, що в міру просування країни до соціалізму класова боротьба загострюється, так воно і є. А що таке боротьба? Не треба пояснювати?