— Маєш на увазі, що вороги підводять голову?

— Звичайно. А з ворогами одна розмова!

— До стінки?

— Кожен одержує по заслугах.

— А чи не здається тобі, що саме у вашій парафії досить вільно трактується поняття вини?

— Згоден, бувають помилки, проте ми з усіх боків оточені ворогами — іноді краще перегнути палицю.

— Але ж і Ленін, і Дзержинський вимагали суворо дотримуватися законності.

— Ми намагаємося діяти тільки в рамках закону.

— Намагаєтеся… В міру можливого… І хто ж саме визначає цю міру?

— Партія.

— В особі керівників?

— І ти ставиш це під сумнів?

— Однак, тату, НКВС почав заарештовувати й керівників.

Онищенко дістав цигарку, закурив, глибоко затягнувся, випустив дим і сказав:

— Виходить, і серед керівників є зрадники. Справа Каменева та Зінов’єва свідчить про це.

— А я не можу повірити, що Бухарін — шпигун. Ну, помилився, ну, схибив, але стати на шлях прямої зради!..

— Він сам визнав це.

— А скажи мені, тату, тільки відверто, серед твоїх підлеглих нема таких, хто міг би витягнути з нього це зізнання?

— Скоро ти не віритимеш і мені.

— Ні, ти зліплений з іншого тіста.

— Ми з тобою, сину, обидва комуністи, й тісто має бути високого гатунку.

— А чи не припускаєш, що до партії пролізли кар’єристи?

— Заперечуєш сам собі. Від таких ми й звільняємось.

— І у ваших органах можуть бути люди нечесні. Маючи в руках необмежену владу, вони примусять людину казати все, що їм вигідно.

— Не уявляю, хто б міг примусити мене!

— Я ж кажу: ти з іншого тіста. Інші ж не витримують…

— Припини недостойні розмови! — спалахнув Онищенко. — І уважно подивись навколо! Якщо можеш, звичайно… Народ зібрав усі сили, країна індустріалізується, самі Магнітка й Дніпрогес чого варті, я вже не кажу про інші заводи — хто міг навіть уявити, що всього за кілька років ми досягнемо таких успіхів? Власні автомобілі, літаки, трактори, військова техніка — тепер ми спроможні дати відсіч будь-якому ворогові. Хіба це не доказ правильності лінії партії? І особисто товариша Сталіна?