— Вважаєш, кількістю гармат і танків можна виправдати безпідставні арешти?

— У нас в Наркоматі надійні кадри, й ми розбираємося в кожній справі.

— Із Романюком розберетеся?

— Я вже дав вказівку.

— Тату, ти знаєш Романюка краще, ніж мене. Він твій друг, ви разом з’їли пуд солі. Ти ж ніколи не повіриш, що Микола Олексійович ворог!

— Я ж кажу: з Миколою розберуться…

— І як тобі не соромно, тату. Дав вказівку — розібратися… Замість того, щоб негайно звільнити Романюка. Своєю владою, хіба ти вже не заступник наркома? І твої вказівки не обов’язкові для підлеглих?

— Романюка заарештовано за наказом самого наркома.

— А ти не міг піти до Балицького й поручитися за Миколу Олексійовича?

— Тобі невідомі усі нюанси роботи нашого апарату.

— Мені до шмиги всі ваші бюрократичні нюанси, якщо заарештовують чесну людину!

— Ліс рубають — тріски летять…

— І ти кажеш це з чистою совістю?

— Країна стала дибки, — роздумливо мовив Онищенко. — Пам’ятаєш гоголівську трійку? І як порівнюється вона з Росією? А тепер у нас масштаби стократ більші. Розгін і масштаби — що ж, можливо, хтось випадково і потрапить під колеса…

— Ні! — Антон підвівся на тахті, сперся спиною на шаблю, розпростав руки, поклавши долоні на ефес та піхви, вигукнув: — Сто разів — ні! Тобі цю шаблю дали, щоб рубав ворогів, тільки ворогів, і сам Дзержинський сказав: в органах мають працювати люди з’ холодною головою, палким серцем і чистими руками. А хіба можна чистими руками піднімати зброю на невинних?