Не спалося. Я лежав і згадував прочитані книги з історії і статті про війну. Скільки нашому народові доводилося терпіти від нашестя чужинських військ! Були такі важкі часи, що, здавалося, навіть питання не стояло: бути чи не бути. Однак найважчим випробуванням стала громадянська війна. Мене завжди дивував цей період нашої історії. Хто тільки ”е намагався знищити молоду Радянську республіку? Усіх навіть перерахувати важко. І що ж, голодний, стомлений, погано озброєний народ вщент розгромив своїх ворогів, які мали першокласну зброю.

Тепер на гітлерівську армію працює промисловість усієї Європи. Там, на Заході, фашисти не знали поразок: європейські країни були переможені одна за одною. Народився міф про непереможність солдатів фюрера. Тільки наша армія зуміла кілька разів дати Гітлерові по зубах. І все ж коричневі полчища знову наступають. Де, на якому рубежі наші війська зможуть затримати їх і завдати смертельного удару? Чому зволікають союзники?.. Я уявив собі карту, відстань від Львова до Кавказу, яку гітлерівці зуміли пройти за рік, і серце моє защеміло. Невже ми не здолаємо їх? Врешті я тривожився не за свою долю. Я думав про матір, про сестер, про друзів, про весь наш народ, якого лютий ворог вже прирік на загибель. Нижча, неповноцінна раса…

Дядько закашлявся, сів на ліжку, зашелестів папером.

— Не куріть! Вночі ніякого вогню в хаті, — сказав я роздратовано. І додав, щоб пом’якшити різкість. — Для вас же краще — менше кашляти будете.

Він не шелестів більше папером, але й не ліг, сидів, спустивши ноги на долівку, і кашляв. А коли трохи відпустило, торкнув мене рукою.

— Ти ось що… Поясни мені, синку, коли ж вони відкриють другий фронт? Скільки цьому Черчіллеві язиком молоти?

Іван Тихонович думав про те, що й я.

— Так виходить, Іване Тихоновичу. Поки що надії на другий фронт мало. Другий фронт для німців — наші партизани та ось такі, як оце ми з вами. Так що розраховувати можна лише на свої сили.