— Так уже бувало, гер оберст… — з гіркотою, аби трохи похизуватися, промовив обер-лейтенант.

Тепер вони всміхнулися разом. Обер-лейтенант всміхався незвичайно, тільки половиною обличчя, на іншій у цю мить з’являлася і тут же щезала лиш маленька ямочка.

— Завдання дуже важливе. Попереду Грозний, нафта… Командування має бути твердо переконане в успіхові операції. Свій вибір я зупинив на вас, обер-лейтенанте.

Кавалер залізного хреста першого ступеня клацнув каблуками, виструнчився. В його очах, затінених пухнастими віями, з’явився вираз загадковості, а в кутику рота тремтіла гордовита усмішка честолюбця. Він знав собі ціну і дякував оберстові за виявлене довір’я. Сама по собі ця стара людина в полковницькому мундирі означала для обер-лейтенанта не так уже й багато, але за погонами полковника стояла велика Німеччина, Третій рейх. І обер-лейтенант фон Ланге відчував, як душа його мліє від захвату. Він був по-справжньому схвильований, а це траплялося з ним нечасто.

Рухом руки полковник запросив обер-лейтенанта підійти ближче до столу. Вони схилилися над картою.

Біля будиночка, з якого кілька годин тому гітлерівці вигнали господарів, непорушно стояв вартовий. Віконниці було щільно зачинено…

Я, радянський розвідник, не міг, звичайно, бути присутнім при цій вельми таємній розмові двох гітлерівських офіцерів і через те не берусь стверджувати, що все відбувалося саме так. Врешті, те, що обер-лейтенант розмовляв з оберегом, і що розмова велася в світлиці із зачиненими віконницями, і що карта була розстелена, а не висіла на стіні, не таке вже й суттєве. Головне, що така розмова відбулася, бо просто не могла не відбутися (і без карти, звісно, не обійшлись!), що їх непокоїла мізерна кількість солдатів, які володіли російською мовою, не підлягає сумніву, як і те, що очі в обер-лейтенанта фон Ланге були веселі, нещадні. Я бачив ці очі. Мені довелося наступного дня пробути в товаристві фон Ланге кілька пам’ятних хвилин, і не можу поскаржитися, що він не приділяв мені належної уваги. А сцену розмови обер-лейтенанта з його начальником домалювала моя уява. Правда, в мене було не так вже й багато часу для роздумів і припущень, та цього разу фантазія працювала прямо-таки в шаленому темпі. Але розповім усе по порядку.