А з трибуни, хитаючись, та притримуючись за поручень, спускався проповідник. Обличчя його змінилось й тепер мало ще більш знайомий вигляд. Хитаючись, він підійшов до мисливця, й мовчки простяг йому руку – той так само мовчки потис її.

Десь за годину всі вцілілі зібралися в тому самому шинку, в якому зупинився мисливець. П'ять чоловіків, вісім жінок, четверо дівчаток у віці від трьох до дев'яти років й два хлопчаки – теж років по вісім-дев'ять. Ще залишилось двоє немовлят – але жодна з жінок не годувала дитину й шанси їхні вижити були так само малі, як і до приходу Свята.

Хтось із чоловіків приніс літрову сулію з каламутним самогоном, всі мовчки випили по склянці, проповідник зняв капелюха й недбало кинув його на сусідній столик.

– Хай йому чорт ! – здригнувся він після наступної чарки. – Зачекайте напиватись. Я вже чотири роки не розмовляв з нормальними людьми.

Мисливець щось буркнув, але склянку поставив. Чоловіки тех похмуро одсунули свої.

– Ану, дітки, підходьте ближче ! – проповідник скинув також рукавиці й з насолодою простяг пальці до комина з палаючим вогнем. Просто на відкритому вогні смажились два щойно підстрелені зайці.

– Що ви задумали ? – стривожилась одна з жінок. – Цей злопчина – мій…

– Начхати мені, хто він тобі ! – рикнув на неї гість. – Хлопці повинні взнати правду про цю погань.

– Ні ! – жінка підвелась було, але тут-таки важка рука чоловіка, що сидів поруч опустилась їй на плече.

– Сядь і вгамуйся ! Тобі, та й всім нам теж корисно послухати.

Вона боязко поглянула на чоловіка, зітхнула й принишкла.

– Отже, – проповідник підсунвся ближче до вогню. – Ви, хлопці, знаєте, чому матусі просили вас не бігати, не кидати сніжків, не палити багать та не робити ще багато інших речей ?