– Дядьку ! – перебив його інший хлопчак, що до того весь час мовчав. – А хіба не можна цього… супутника…

Хлопчик затнувся.

– Збити ? – підказав проповідник. – Раніш було можна. Але з того часу всі люди, що вміли робити це, повмирали. Він їх убив.

Знову запалу пауза.

– Коли я виросту… – повільно стис кулаки хлопчина. – Коли я виросту… я його.. вб'ю !

– Молодець ! – посміхнувся проповідник. – Спробуй. Можливо, тобі це вдасться.

Десь за годину, коли діти й двоє жінок полишили шинок, а інші вже розбились по парах, цю ж тему підняв хтось із чоловіків.

– Збити ? – проповідник голосно засміявся. – Так погань літає по сильновитягнутій еліптичній орбіті навколо Сонця, й до Землі наближається раз на чотири роки. Навіть якщо ми почнемо просто зараз, за чотири роки створити космічну промисловість нам аж ніяк не вдасться. Єдина надія, що коли-небудь та погань або залишиться без енергії, або… втім, он сидить людина, яка розуміється на цьому краще за мене.

– Не набагато й краще, – мисливець знизав плечима. – На жаль, енергія в нього скінчиться не скоро – ядерний ізотопний реактор розрахований на двісті років роботи. Конденсатори, в якиї вні накопичує заряд всі чотири роки – практично вічні. Єдине, що може глюконути – це гіроскопи системи орієнтації… але, як бачите, за дванадцять років ще жодного збою.

– А скільки взагалі може праціювати космічний аппарат ? – запитав один з чоловіків.

Мисливець знову знизав плечима.

– Якийсь з американців... запущений в сімдесят дев'ятому році... До речі, він має трохи не такий реактор, гірший... Все ще працює. Тобто ще працював дванадцять років тому. Зараз – не знаю. Так що…

Один з чоловіків підвівся й, похитуючись, підняв над головою масивного табурета.

– То це ти… – прохрипів він.

– Не раджу, – спокійно посміхнувся мисливець. – Одна справа балачка, а от після бійки – наступного свята ти точно не переживеш.