- Знаєте, як вони звуться? - вихоплюється Марійка Ситник, жвава, кирпатенька.- Середземноморські!

- Невже вони аж звідти? - Тоня чи не вперше за дорогу обертається до Віталика.

Хлопець відповів глухо:

- Вони і в нас на Смаленому гніздяться. При згадці про Смалений весь гурт хлопців і дівчат з сміхом звертає погляди на Кузьму, свого атлетичного складу однокласника:

- Ось кому Смалений впомку!

- Ось хто до нових віників його пам'ятатиме!… Острів Смалений, найближчий із цілого архіпелагу островів, що належить державному заповіднику, вони відвідали ще пуцьверінками-п'ятикласниками під час однієї з екскурсій, що їх любить організовувати незмінний їхній біолог Василь Карпович, який і зараз їде з ними, тільки сидить не в кузові, а поруч з водієм, у кабіні. А тоді він пішки, походом повів їх на Смалений, який зветься так тому, що колись там баклани жили, влаштовували свої пташині ярмарки, і коли сідали, то стільки їх було, що острів ставав від них справді як смалений. Під час їхньої екскурсії бакланів на Смаленому вже не було, зате чайок та крячків не злічити, вони там гніздилися величезними колоніями. Коли баркас з юними екскурсантами причалив до острова і вони висипали в його зарості, то ціла хмара - біла! криклива! - знялась над головою, сонця не стало видно за птаством, що не переставало літати й кричати весь час, доки дітвора перебувала на острові. Крім чайок, були там качки-крохалі, і качка сіра, і велика, така славна пеганка, і морські голуби… Ідеш, а на землі ніде ногою ступити: гнізда, яйця, голенькі пташата плутаються в траві, одні вже вбираються в пух, а ті лише вилуплюються, пробиваються дзьобиками з шкаралупки до цього світу, щоб знятись і полетіти над ним, подивитись, який він є.

Екскурсія їхня тоді розбрелася по острову, а там лобода татарська вища тебе. Віталій, найменший в класі, почував себе в ній, як у лісі, продирався крізь щавель кінський, крізь бур'яни всякі - в небі сердита, криклива хмара птахів, а під ногами шурх! та шурх! - гадюки.