— Я ж тобі вже казала, Хоббі, що Едіт з дня на день стає дедалі чарівнішою! — по-материнському ніжно відповіла Мод, і очі її засяяли радістю.

— Таж вона була чарівна завжди!

— Звісно! Але ти не уявляєш собі, Хоббі, якою вона стає розумненькою! Вже й розмовляти береться!

— Розкажи йому історію з півнем, Мод! — озвався Мак.

— Так-так! — І Мод, щаслива, піднесена, розповіла невеличку смішну історію, в якій її донечка й півень грали головні ролі. Всі троє сміялися, мов діти.

— Я хочу скоріше її побачити! — сказав Хоббі.— Через два тижні я до вас приїду. А загалом у Буффало, кажете, нудьга?

— Deadly dull!

— Так, дуже шкода.

— А Грейс Коссат із самої осені в Єгипті.— І Мод заходилася виливати перед Хоббі душу. Як довго все ж таки іноді тягнеться день! А які нудні бувають вечори!.. І вона жартівливо, з докором провадила:—Адже ти знаєш, Хоббі, який з Мака співрозмовник! Він забуває про мене ще частіше, ніж колись. Іноді до ночі не виходить зі свого заводу. А тепер, крім усього іншого, завів ще й цілу армію якихось експериментальних бурів, і вони день і ніч свердлять граніт, сталь, бозна-що. Біля тих бурів він ходить, як біля хворих, їй-богу, Хоббі, як біля хворих! Вони й уночі йому сняться!.. Мак гучно засміявся.

— Не заважай йому, Мод,— сказав Хоббі й підморгнув своїми білими віями.— Він знає, чого хоче. Ти ж бо, girlie

— Я їх просто ненавиджу! — відповіла Мод.— Думаєш, він поїхав би зі мною до Нью-Йорка,— провадила вона, почервонівши,— якби не мав тут справ?!

— Ну навіщо так, Мод! — заспокійливо мовив Мак.

Жартома кинутий докір Мод нагадав, однак, Хоббі про те найважливіше, що він хотів сказати Алланові. Він раптом замислився і взяв товариша за лацкан фрака.

— Слухай, Маку,— мовив він стишеним голосом, — боюся, що сьогодні ти марно вибрався з Буффало. Старий Ллойд кепсько себе почуває. Годину тому я дзвонив по телефону Етель Ллойд, але вона не знає навіть, чи вони сюди приїдуть. Просто якесь фатальне невезіння!