Хоббі заздалегідь підготував Аллана до цієї миті, і все ж Мак мусив узяти себе в руки, щоб приховати відразу й жах, викликані в нього виглядом багатія.

Обличчя Ллойда було схоже на морду бульдога. Нижні зуби трохи випинали наперед, ніздрі являли собою дві круглі дірки, а маленькі, схожі на косі щілини, запалені очиці сльозилися на висхлому, бурому й застиглому обличчі. Ллойд був геть лисий. Огидні лишаї понівечили, висушили йому шию, лице й усю голову, кістки були обтягнені зморщеними м'язами й тютюново-бурою шкірою. Вигляд Ллойда справляв моторошне враження; люди, вгледівши його, блідли, мало не зомлівали, і тільки той, хто мав міцні нерви, міг дивитися на нього спокійно. Це обличчя скидалося на трагікомічну маску бульдога й воднораз наганяло страх, мов живий череп. Воно нагадало Алланові про індіанські мумії, на які він наштовхнувся, коли прокладав дорогу в Болівії. Ті мумії сиділи навпочіпки в ящиках. Голови їхні повисихали, з-за зморщених губів шкірилися зуби, а очі із світлими й темними камінчиками в очницях мали жахливо природний вигляд.

Ллойд, що добре знав, як діє на інших його вид, лишився задоволений враженням, яке він справив на Аллана, і заходився вивчати його риси своїми невеличкими, мокрими від сліз очицями.

— Так, це правда,— знов озвався він,— сміливішого проекту, ніж ваш, я ще не бачив... І його можна здійснити!

Аллан уклонився й висловив радість із приводу того, що його проект зацікавив містера Ллойда. Настала вирішальна хвилина в його, Аллана, житті, і все ж він, на власний подив, був цілком спокійний. Ще входячи до ложі, він хвилювався, але тепер чітко й по-діловому відповідав на короткі й конкретні запитання Ллойда. Перед цим чоловіком, чия кар'єра, багатство і навіть вигляд збили б із пантелику тисячі інших, Аллан одразу відчув себе впевнено, хоч і сам не пояснив би причини своєї впевненості.

— Ви вже все підготували, щоб завтра ж оголосити про свій проект громадськості? — запитав нарешті Ллойд.