«Звичайно, — відповів черговий метеоролог, — адже прогноз складений електронною обчислювальною машиною!»

«А вона у вас як, цілком справна?» — спитав Невірко і, діставши ствердну відповідь, заходився шукати босоніжки.

За ніч ртутний стовпчик термометра зіщулився від холоду, і, коли кібертонці в яскравих спортивних костюмах висипали на вулицю, під ногами похрускував свіжий лід.

З півночі, від моря, наповзала чорна, як вугілля, хмара, та кібертонці знали, що вона несе з собою сніг, і бурхливо виявляли свою нетерплячку за допомогою ксилофонів. Ось хмара зачепилася за телевізійну вежу й зупинилась. Стало так темно, що довелося знову засвітити ліхтарі. Люди напружено дивилися вгору, кожен хотів раніше за інших побачити першу сніжинку.

— Летить, летить! — закричав рудий, як полум'я, Тирляль, знаменитий голубар. І справді, то завмираючи в нерішучості, то знову ковзаючи вниз, у небі танцювала сніжинка. Над нею друга, третя… Маленький хлопчик підставив долоню, і сніжинка опустилася на неї, наче парашутист. Хлопчик подивився на сніжинку і заплакав: «Мамо, мамо, вона чорна!» А сніг надав уже платівцями, густий чорний сніг, від якого поблякли ліхтарі і люди перестали бачити одне одного. Із жахом розбігалися вони по домівках, штовхаючись, падаючи, знову підводячись… Вони щільно причиняли за собою двері і, тремтячи від страху, вибивали на барабанах зловісне:

— Тр-ра-катан! Тр-ра-катан!

Бліді губи беззвучно повторювали те ж саме ім'я: Тракатан.

Хто такий Тракатан?