— Ша! — зле шикнув Трейвіс. — Він нас ще не бачить.

— Та його ж неможливо вбити, — тихо і впевнено виголосив Екельс свій вердикт, наче безглуздо було сперечатися. Він зважив докази, і це був його зважений вирок. Рушниця в руках здавалася іграшковою. — Які ж ми дурні, що приїхали сюди. Це ж неможливо!

— Стули пельку! — прошипів Трейвіс.

— Це кошмар!

— Поверніться, — наказав Трейвіс, — і йдіть до Машини. Ми повернемо половину платні.

— Я ж навіть гадки не мав, що воно таке здоровезне, — сказав Екельс. — Я прорахувався, ось у чому річ. Тепер я хочу вийти з гри.

— Він нас бачить!

— Червона фарба на грудях!

Ящір-Тиран підвівся. Його броньоване тіло заблищало тисячами зелених монет. Монети, вкриті слизом, спітнілі. У слизу борсалися маленькі комашки, тому здавалося, що все тіло здригається, наче в конвульсіях, та йде хвилями, навіть коли саме страховисько не рухалося. Воно видихнуло. Сморід сирого м’яса прокотився джунглями.

— Візьміть мене звідси, — сказав Екельс. — Такого ніколи не було. Я завжди був певен, що не загину. В мене були чудові інструкторі, класні сафарі й гарантована безпека. А цього разу я прорахувався. Я зустрів гідного ворога, я це визнаю. Це забагато для мене.

— Не біжіть, — сказав Лесперенс. — Поверніться. Сховайтеся в Машині.

— Так, — Екельс наче заціпнув. Він подивився на свої ноги, немов намагаючись наказати їм рухатися…. Промукав щось безпорадне.

— Екельс!

Він зробив декілька кроків, шаркаючи, з заплющеними очима.

— Не туди!

Монстр першим рухом пірнув вперед із жахливим вереском. За шість секунд він покрив сто ярдів. Рушниці рвонули, виблиснувши полум’ям. Ураган із тварючиної пащі затопив їх смородом слизу й старої крові. Потвора загорлала, виблискуючи зубами.

Рушниці тріснули знову, їх звук загубився у вереску й гуркоті.