Не будь Пен такий заклопотаний, він помітив би, як здригнулися плечі Сой. Вона швидко відвернулась до ілюмінатора, і, коли знов заговорила, голос її лунав глухо:

— Може, ти тепер спитаєш, задля чого я прилетіла тебе зустрічати?

Пея розгублено закліпав віями.

— Ай справді, - промимрив він. — Задля чого? Я й не подумав, пробач… Щось трапилося?

Сой мовчала.

— Я хочу, щоб ти відмовив Юліса летіти в цю подорож. Я дуже прошу тебе…

— Але ж це неможливо! — рвучко обернувся до неї Пен. — Він потрібний там, конче потрібний!

— Ви цілком можете обійтися без нього, навіть якщо вам вдасться знайти землян. Цілком!

Пен нервово скуйовдив густу шевелюру і замислився.

— Це неможливо, — тихо заперечив він. — Коли ти не можеш його втримати, то що можу зробити я?

— Він хворий. Розумієш — хворий! Ніхто цього не помічає, але ж я бачу, я знаю це напевне! Юліс так змарнів останнім часом. Якась невідома хвороба нишком підточує його здоров’я. Коли я обережно натякнула йому про це. він тільки засміявся. Ти знаєш, як він уміє сміятися. Це красиво, і це водночас мене лякає. Мені здається, що той сміх щоразу нагадує: він не такий, як я, він чужинець з далекого, незнаного світу, він землянин, він зі мною поруч, але нас розділяє безмежний простір, і його не здолати жодному зорельоту. І мені стає страшно… Щоб заспокоїти мене, він згодився піти до лікаря. Лікар сказав, що Юліс цілком здоровий… Я не вірю — лікар міг і помилитися… Пен, друже, допоможи мені!..

Астроном схилив голову.

— Гаразд, я спробую. Але як? Та в мене язик не повернеться, щоб відмовляти Юліса від подорожі. Це ж так прекрасно! Невже ти не розумієш?

Тим часом орнітоптер м’яко опустився на зелену галявину біля розкішного саду Діо. Пен сплигнув на траву і подав руку Сой.

— Якщо Юліс справді хворий — він нікуди не полетить. Комісія просто не дозволить… Зажди, адже Юліс уже пройшов комісію, і вона видала йому офіційний дозвіл. Сой! — астроном рвучко схопив її за руки. — Скажи, скажи мені чесно: ти просто хочеш утримати його біля себе? Признайся!