Вже добрих півгодини колона посувалася глибокою ущелиною із стрімкими голими стінами. Раптом передовий загін спинився. В цьому місці дорогу перетинала друга ущелина, посеред якої проходив досить широкий канал:

Гонець, якого вирядили до міністра з повідомленням про несподівану перешкоду, привіз наказ негайно засипати канал.

Близько сотні грецьких воїнів з кайлами та лопатами взялися до роботи. Одні одбивали од скель кам’яні брили, другі кидали їх у канал і присипали зверху піском.

В цей час із ущелини вийшов чоловік з мотикою в руці, схожою на шию лелеки з довгим дзьобом. Це був єгипетський селянин, старий, зовсім голий. Кілька хвилин він вражено дивився на роботу воїнів і раптом кинувся до них з криком:

— Що ви робите, безбожники?! Це ж канал!

— А ти як смієш ганьбити воїнів його святості? — спитав Євнана, який саме нагодився сюди.

— Бачу, що ти єгиптянин і, певне, з начальників, — відповів йому селянин, — отож скажу тобі, що цей канал належить великому панові: він служить управителем у писаря того чоловіка, який тримає опахало над його достойністю номархом Мемфіса. Глядіть, щоб вас не спіткало лихо!..

— Робіть своє діло, — владно сказав Євнана грецьким воїнам, які почали прислухатися до селянина. Вони не розуміли його мови, але їх вразив тон старого.

— Вони знов засипають! — мовив той розпачливо. — Горе вам, негідники! — скрикнув він раптом, кидаючись з мотикою на одного з воїнів.

Грек вихопив мотику і так ударив селянина в зуби, що аж кров виступила в того на губах. Потім знову взявсядороботи.

Приголомшений ударом селянин злякався і став благати:

— Пане, я ж сам копав цей канал цілих десять років; копав ночами і в свята! Наш пан обіцяв, що коли я проведу воду в цю долинку, то він відступить її мені в оренду, дасть п’яту частину врожаю і волю… Чуєте? Волю мені і трьом мої дітям!.. О боги!..