— Між мною і батьком були незгоди в політичних питаннях. Батько був активним членом партії нілашів

— Що робив ваш батько як член партії нілашів?

— Він був одним з тих, хто науково обґрунтовував і проповідував расову теорію. — Хлопець глибоко зітхнув. — Як безпосередній співробітник професора Маля, він писав статті та дослідження, читав лекції, цілковито віддав себе фашистському рухові.

— Як же ви стали антифашистом, живучи в такому оточенні?

— Випадково.

Олайоша вразила щира відповідь хлопця.

— Продовжуйте, — підтримав він його.

Іштван деякий час роздумував, збираючи докупи і впорядковуючи свої спогади.

— Ось з чого все почалося, — промовив він згодом. — Навесні 1944 року я познайомився з молодою студенткою, Майєю Фабрі. Пізніше я довідався, що вона єврейка. Батько її був відомим лікарем. Майя познайомила мене з своїми батьками. Від них я сприйняв антифашистські ідеї, там вперше почув про Томаса Манна, Верфеля, Стейнбека, Драйзера. Брав у них книги, багато читав. Переді мною відкрився зовсім новий світ. Батьківський дім став для мене чужим, криваві плани, про які я чув дома, викликали огиду. Побачивши у мене книги, про які я казав, батько страшенно розлютився, заборонив читати їх. Допитувався, звідки вони. Я промовчав, боячись, що він донесе про сім'ю Фабрі в поліцію. Тоді не дуже церемонились у таких випадках. Ми з Майєю покохали одне одного. Коли їй довелося пришити на одяг жовту зірку, ми вдвох плакали. Я не відвернувся від неї, лишився вірним нашій дружбі. І далі відвідував сім'ю, затавровану жовтою зіркою. Носив продукти, передавав звістки від знайомих. І не тільки батькам Майї, а й іншим мешканцям будинку. У доктора Фабрі, як лікаря, до останнього моменту працював телефон. Ми щодня розмовляли з Майєю. 15 жовтня, коли оголосили декларацію Хорті

«Іштване, це правда? Скажи, що правда! Скажи тільки! Тепер усе буде гаразд. Приходь завтра!»

Я теж дуже радів.