хатка, вікнами на широкий шлях. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці,повіточки; трохи далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесенонизенькою ліскою. Зразу видно було, що то плець не дуже заможногохазяїна. Не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. Хата хочстаренька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки;двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а воротадощані-хрещаті.

Недалечке від хатнього порогу стояла немолода вже молодиця, бідненькозодягнена, — і, розсипаючи з миски зерно, голосно скликала курей.Натомість, з хлівця прожогом вискочила невеличка свинка й. кабанчик — ідавай похапцем хламати зерно, не підпускаючи курей. Молодиця спершукричала на непроханих гостей: «аря, гладкі! аря!», потім того плескалав долоні — й штовхнула кабанчика ногою; а як побачила, що нічого зтакими ненажерами не-вдієш ні криком, ні легенькою бійкою, — вонависмикнула з мітли держално — і давай потягати «ненаситну прожир» івздовж і впоперек, — аж поки не хруснуло держално... «От, проклятіїКаторжні!.. Через них знівечила держално..» — на весь голос гукаламолодиця — й кинула в свиноту надтріснутим держалном.

Саме на цей крик у двір повернув парубок. Не вспів він ще гаразд іворіт причинити за собою, — як уже на його напустилася розсердженамолодиця.

— І де ти, Чіпко, ходиш? де ти бродиш? — докоряла вона. — Ось до якоїпори виходив! Ні корова, ні кобила не наповані, а він блукає...

— Я, мамо, на полі був... до ярини довідувався, — одказав він.

Мати пильно подивилася йому в вічі, наче вивіряла : чи правда тому? Тасин уже повернувся — пішов прямо до загороди, а вона з порожньоюпомийницею — в хату.

— Не гайся ж, жени корову напувати, бо треба ж ще колись її й доїти! — усе-таки з докором гукнула з сінешніх дверей мати.

Син уже не чув того докору. Він випустив з загороди корову, одв'язав одясел кобилу — погнав до водопою. Хутко погнав, хутко й назад вернувся.Позаганяв у загороду худобу, набрав оберемок свіжої трави. Зелена трава