Гаґ у задумі пригладив волосся.

— Є гадка, пане офіцере, що я знаю вашу мову та умови життя на цій планеті. Чи ні?

Знову запала мовчанка. Потім сухорлявий сказав, усміхнувшись:

— Ти, здається, уявив себе на заняттях із диверсійно-розвідувальної підготовки…

Гаґ теж дозволив собі усміхнутись.

— Не зовсім так, пане офіцере.

— А як же?

— Я гадаю… я сподіваюся, що командування удостоює мене пройти спецперевірку для того, аби прийняти нове, досить відповідальне призначення. Я пишаюся, пане офіцере. Докладу всіх зусиль, щоби виправдати…

— Послухай, — сказав раптом рум’яний лікар, повертаючись до сухорлявого. — А може, так і залишити? Створити умови нічого не вартує. Адже ти кажеш, що знадобиться тільки три-чотири місяці!

Сухорлявий захитав головою і почав щось говорити рум’яному незрозумілою мовою. Гаґ із навмисно розгубленим виглядом роззирався. Приміщення було незвичайне. Прямокутна кімната, гладкі кремові стіни, стеля розкреслена в шахову клітинку, причому кожна клітинка світиться зсередини червоним, оранжевим, блакитним, зеленим. Вікон нема. Дверей також чомусь не було помітно. Біля узголів’я ліжка у стіні якісь кнопки, над кнопками — довгі прозорі віконечка, які світяться рівним, дуже чистим зеленим світлом. Підлога чорна, матова… і крісла, в яких сидять ці двоє, ніби ростуть із підлоги, а може, складають із нею одне ціле. Гаґ непомітно погладив підлогу босою стопою. Дотик був приємний, ніби до м’якої теплої тварини…

— Гаразд, — сказав нарешті сухорлявий. — Одягайся, Гаґу. Я тобі дещо покажу… Де його одяг?

Рум’яний, повагавшись ще секунду, нахилився кудись убік і витягнув ніби зі стіни плаский прозорий пакет. Тримаючи його в опущеній руці, він знову заговорив із сухорлявим і розмовляв досить довго, а сухорлявий дедалі енергійніше крутив головою і врешті забрав пакет у рум’яного і жбурнув його Гаґові на коліна.