— Одягайся, — наказав він знову.

Гаґ обережно оглянув пакет з усіх боків. Пакет був з якогось прозорого матеріалу, оксамитового на дотик, а всередині було щось дуже чисте, м’яке, легке, біле з блакитним. І раптом пакет сам по собі розпався, розсипався танучими у повітрі сріблястими іскрами, і на ліжко впали, розгортаючись, короткі блакитні штани, біла з блакитним куртка і ще щось.

Гаґ із кам’яним обличчям почав усе це на себе одягати. Раптом рум’яний сказав голосно:

— Та, може, мені все-таки піти з вами?

— Не треба, — сказав сухорлявий.

Рум’яний сплеснув білими м’якими руками:

— Ну що в тебе за вдача, Корнію? Що це за пориви інтуїції! Адже, здавалось би, все розписали, про все домовились…

— Як бачиш, не про все.

Гаґ натягнув зовсім невагомі сандалі, які напрочуд підійшли на його ногу. Він став, ізсунув п’яти та нахилив голову.

— Я готовий, пане офіцере.

Сухорлявий оглянув його.

— Ну що, подобається тобі це? — запитав він.

Гаґ сіпнув плечем.

— Звісно, я віддав би перевагу формі…

— Обійдешся без форми, — пробурчав сухорлявий, підіймаючись.

— Слухаюсь, — сказав Гаґ.

— Подякуй лікареві, — сказав сухорлявий.

Гаґ чітким рухом повернувся до рум’яного з обличчям святого, знову зсунув п’яти і нахилив голову.

— Дозвольте подякувати вам, пане лікарю, — сказав він.

Той мляво махнув рукою.

— Та йди вже… Коте…

Сухорлявий уже йшов, прямуючи просто в глуху стіну.

— До побачення, пане лікарю, — сказав Гаґ весело. — Сподіваюсь, тут ми більше не побачимось, а почуєте ви про мене тільки добре.

— Ох, сподіваюся… — відгукнувся рум’яний з явним сумнівом.

Та Гаґ більше не став із ним розмовляти. Він наздогнав сухорлявого саме тієї миті, коли в стіні перед ними не розчинилися, а якось просто з’явилися прямокутні двері, і вони ступили в коридор, теж кремовий, теж порожній, теж без вікон і дверей і теж незрозуміло як освітлений.