Я подумав, що це, мабуть, милосердно — бригад-єгер знепритомнів саме вчасно. Бо довелось би йому почути, що бригади Гаґріда вже також нема. Накрили її цієї самої ночі на рокаді

Перше, що ми побачили, вийшовши за околицю, був імперський бронехід, що з’їхав з дороги і завалився носом у сільський колодязь. Він уже вистиг, трава довкола нього була вкрита масною кіптявою, під розкритим бортовим люком валявся здохлий щуроїд — усе на ньому згоріло, залишилися тільки руді черевики на потрійній підошві. Чудові у щуроїдів черевики! У них черевики чудові, бронеходи, та ще, мабуть, бомбардувальники. А солдати вони, як усім відомо, нікчемні. Шакали.

— Як тобі подобається ця позиція, Гаґу? — запитав Гепард.

Я роззирнувся. Ну й позиція! Я просто очам своїм не повірив. Дикобрази вирили собі окопи обабіч дороги, посеред галявини між околицею і джунглями. Джунглі стіною стояли перед окопами кроків за п’ятдесят, ніяк не більше. Можеш там назбирати полк, можеш — бригаду, що заманеться, в окопах про це не дізнаються, а коли дізнаються, то зробити вже однаково нічого не зможуть. Позаду окопів на лівому флангу тягнулася трясовина. За правофланговими було рівне поле, на якому раніше було щось посіяно, а тепер усе згоріло. Та-а-а-к…

— Не подобається мені ця позиція, — сказав я.

— Мені теж, — сказав Гепард.

Ще б пак! Тут же була не тільки ця позиція. Тут на додачу були Ще й дикобрази. Було їх тут штук сто, не менше, і вони вештались по цій своїй позиції, немов по торжищу. Одні, позбивавшись купками, палили багаття. Другі просто стояли, запхавши руки в рукави. А треті вештались.

Біля окопів валялися гвинтівки, стирчали кулемети, безглуздо задерши хоботи в низьке небо. Посеред дороги, загрузнувши в багнюці по ступиці, ні в тин ні в ворота стояв ракетомет. На лафеті сидів літній дикобраз — чи то вартовий, чи то просто так присів собі, стомившись бродити. Зрештою, шкоди від нього не було: сидів собі і длубався скалкою у вусі.