Ось про що у ньому йшлося: «Агошта-тархан до Кідраша-тархана. Мир тобі і поклін. В ім’я Таша, суворого і непоборного, знай, шановний: коли я їхав до твого дому, щоб виконати договір про одруження із твоєю донькою Аравісою-тархіною, долі та богам забаглося, аби я випадково стрів її у лісі, коли вона завершила обряд жертвування Зардинах, як це належить чинити дівчатам. Коли я зрозумів, хто передо мною, то завмер від захоплення, вражений її вродою та цнотливістю. І в моєму серці запалало велике кохання до неї, і відчув я, що не бачитиму ні сонця, ні світу, якщо негайно не пошлюблю її. Отож я пройшов належні обряди й одружився з твоєю донькою, хоча не минуло ще години, відколи її стрів, а відтак ми разом поїхали до мого дому. І тепер обоє уклінно просимо тебе якнайшвидше прибути до нас, аби ми могли натішитись твоїм товариством і мудрою мовою. А ще можеш привезти зі собою посаг моєї дружини, що його я, через мої великі видатки та борги, бажаю отримати без зволікань. І позаяк ми з тобою брати, то тішу себе надією, що це поквапливе одруження не затьмарить твоє серце гнівом, бо крок цей викликаний моїм палким коханням до твоєї доньки. А за сим — нехай боги завжди тримають тебе у своїй опіці».

Віддавши листа, я негайно покинула Азим-Бальду. Погоні я не боялась, бо була певна, що коли батько отримає листа, то або пошле до Агошти гінця, або поїде до нього сам, а доки все розкриється, я уже мину Ташбан. От і все, що зі мною трапилось, — до тієї ночі, коли на мене напали леви і коли на тому березі затоки я стрілася з вами.

— А що сталося зі служницею… тією, яку ти напоїла зіллям? — запитав Шаста.

— Ясна річ, її покарали батогами — за те, що заснула, — холодно відповіла Аравіса. — Але вона була очима і вухами моєї мачухи. Якщо їй перепало, то я з того дуже тішуся.

— Послухай, але це несправедливо! — вигукнув Шаста.