— А мене найменше хвилювало, аби тобі сподобатися, — відрубала Аравіса.

– Є ще одне, чого я не можу зрозуміти у цій історії, вів далі хлопець. — Ти зовсім не схожа на дорослу, думаю, що ми з тобою одного віку. Тоді як ти можеш виходити заміж?

Аравіса нічого не відповіла, а Бругу сказав:

— Шасто, ти просто нічого не знаєш. У родинах тарханів завжди одружуються так рано.

Шаста спаленів (на щастя, у темряві цього ніхто не помітив) і знову набурмосився. Аравіса звернулася до Бругу, аби той тепер розказав про себе. Кінь охоче відгукнувся. Але Шасті здалося, що Бругу надто вже зупиняється на його помилках і падіннях. Кінь думав, що це буде весело, але Аравіса не сміялась. Та ось кінь закінчив свою розповідь і всі поснули.

Зранку все товариство рушило далі. Бругу безупинно балакав з Аравісою, а Шаста у ці хвилини почувався зайвим. Хлопець думав, що удвох їм було ліпше. Бругу доволі довго жив у Калормені й обертався поміж тарханів та їхніх коней, отож у них із Аравісою виявилося багато спільних знайомих. Дівчина запитувала: «Кажеш, ти брав участь у битві під Заліндрегом. Тоді, може, стрічав там мого двоюрідного брата Алімаша?» А Бругу відповідав: «Звичайно, стрічав. Алімаш тоді був капітаном і верховодив колісницями, ти знаєш. Я не мав до діла з колісницями ані з кіньми, яких у них запрягали. Це не кіннота. Але твій брат звитяжний лицар. Коли ми захопили Тибет, він щедро відсипав мені цукру». Бругу згадував: «Того літа я спускався до озера Мезриль…» Аравіса підхоплювала: «О, Мезриль! Там живе моя подруга, Лазараліна-тархіна. Які там чудові місця! Які сади! І Долина Тисячі Пахощів!» Насправді Бругу й гадки не мав нехтувати Шасту, але хлопцеві так здавалося. Просто тим, які мають так багато спільного, годі втриматись, аби не обговорити це ще і ще, і коли ви перебуваєте у їх товаристві, то у вас може виникнути відчуття, ніби на нас не звертають уваги.

Гвіна поруч із Бругу почувалася радше ніяково і взагалі говорила мало. Коли хто й уникав Шасту, то це Аравіса вона зовсім не розмовляла з ним.