Гриць. I все одно пизда ставридою бздить.

Всi троє замислено мовчать, переварюючи iнформацiю Гриця Яковича.

Сатана. Ваня, а пам'ятаєш, коли ти старий був, як ти в мене просився, молодость хотiв — аж душу заклав.

Iван Опанасович. Ну як?!

Сатана. А казав жеж: «Чортику, любий, зроби молодшим, дай трохи грошей, та кабанчика, та то, та сьо, — то я тобi служить буду i всiх геть чисто позакладаю». А сам противний, слина тече з рота, зубiв нема, а у вухах вати з пiв кiла стирчить.

Iван Опанасович. От нiхуя такого не помню. Не було цiєї хуйнi.

Сатана. Ну як же, Ваня, не було, када iмєнно шо було. Казав: «Я як молодий буду, то не буду бiльш всякої хуйнi робить, — у полiцаї вступати, сало їсти i таке iнше, а буду iзучать три стадiї духа, шоб потом кричать: „Остановiсь, мгновєньє — ти прєкрасно!“» — не ти скажешь? Хто казав: «Буду Нiцше читати, а потiм превозмагать в собi поца, їбать по ночах дику вовчицю i в Ганконзi дурний план курить», шо, не ти? Хто казав: «Покину це сало хуйове, а буду ананаси i бургундське пиздячить з манєкєнщицями в Парижi i через їх пойму тщету зусиль», не ти?

Iван Опанасович. А щоб ти з'їв i не пиздiв.

Гриць Якович (шуткує). Я тарiлку супу, а ти кiнську залупу! А-га-га-га! (регоче).

Сатана. I я тоже дурень — сиджу тут з вами, пиздюками, сало їм.

Чорт наливає шмурдяку, вiдрiзає сало, передразнює когось: «Астанавiсь, мгнавєньє, ти прєкрасно!», потiм випиває шмурдяк, закусує салом i кривиться.

Гриць Якович (спiвчутливо пиздить чорта по спинi). Шо, не пашло?

Чорт. Та пiшов ти на хуй, не пiшло.