Iван Опанасович. Ха! Мерсi.

Хуна, спокусливо посмiхаючись, зникає в сортирi. Iван Опанасович у роздумi чуха собi живiт.

Iван Опанасович. Я в армiї так наїбався, Гриша, — їбать мої вiники.

З сортиру чати страшний крик. Хуна з перекошеним ротом вибiгає, збиває з ног чорта, який щойно заходить у дверi i вихуром зникає у недрях гуртожитка.

Iван Опанасович. Блядь, що вона злякалась, — гiвна не бачила?

Чорт загляда до сортиру, мрiйливо махає хвостом i клаца язиком.

Чорт. Ну ти i среш, Ваня.

Iван Опанасович. А хулi тут такого, ну посрав.

Чорт. Ну розсказуй, як живеш, як жiнка.

Iван Опанасович. Та пiшла вона на хуй!

Чорт (спiвчутливо). Шо такоє, Ваня?

Iван Опанасович. Та вже мiсяць менструацiї не було — мабуть забєрємєнєла.

Чорт. Так радуваться ж нада, Ваня!

Iван Опанасович. А хулi радоваться? Я її три года їбав як врага народа i вона не бєрємєнiє. Я не люблю ото на простиню спускати чи на живiт.

Чорт. Шо таке, Ваня?

Iван Опанасович. В неї матка не держить. А забєрємєла, сука, коли я сам в Києвi, а вона в Лохвицях.

Обидва мовчать. Чорт в роздумi крутить хвостом.

Iван Опанасович. Я не зате, менi iнтєрєсна, хто її виїбав — вона ж втричi за мене ширша, ще й окуляри носить. Хє! iнтєлiгєнтка, блядь, — у Лохвицях заврайоно.

Обидва мовчать.

Чорт (спокусливо). На блядки пiдем сьогодня?

Iван Опанасович. Та шо я, пацан? Я в армiї так наїбався, що противно згадувать. Я вобщє ото їбаться не понiмаю — ну шо тут такого? Штрикаєшь, штрикаєшь, а спроси — на хуя? Я б краще вина б ото випив: