Мишко вискочив із-за дров як ошпарений. Він замахнувся на кота портфелем, але той і не подумав тікати, лише припав до землі, випустив пазури й став бити хвостом. Діти трохи відступили. А кіт присів і нетерпляче штовхнув Пірата лапою. Той, завиваючи від страху, підвівся й улесливо вильнув хвостом. Кіт вдоволено замурчав. Цуцик закрутив хвостом ще енергійніше, навіть підстрибнув і злегка дзявкнув.

Хлоп’ята очам своїм не вірили: нещадний Горинич підстрибував, кружляв… Коли цуценя дозволяло собі без усякої поваги куснути Горинича за хвіст, той збивав його своєю сильною лапою і шкірив гострі ікла. Хлоп’ята підштовхували одне одного ліктями, а Мишко раз у раз вигукував:

— От чудеса!.. Ніхто б не повірив. — Він крутив головою на всі боки, шукаючи, кого б ще запросити на це дивовижне видовище… Але у дворі була тільки двірничка тітка Настя та ще йшли з магазину до свого парадного Людмилка з матір’ю.

В Людмилки цікавості на добрий клас. Вона підскочила до хлопчаків, запитала:

— Чого це ви смієтесь? — і раптом закричала — Мамо, дивись, цей кіт наше цуценя мучить!

— Як це ваше? — обурився Кешка.

— А так, що наше, — передражнила його Людмилка, — з нашої квартири.

Людмилчина мати, що саме підійшла, поставила сумку на чисту соснову колоду й сердито заговорила, звертаючись до тітки Насті, яка підмітала двір:

— Як це вам подобається?.. Це собача сорок карбованців коштує, а вони на нього кота нацькували.

Тітка Настя подивилася на цуценя.

— А-а… нічого з ним не станеться, — і похмуро додала: — Гроші людям нікуди дівати.

— Ні, ви ж тільки подумайте, — не вгамовувалась Людмилчина мати. — За цуценя великі гроші заплатили, а вони його цьому чудовиську кинули на розтерзання… Зараз же відберіть цуценя! — тупнула вона ногою.

Але діти не мали ніякого бажання зв’язуватися з котом, до того ж Горинич не заподіяв цуценяті нічого поганого.