— Сам.
Мишко був уже в кімнаті.
— Кешко, виручай до завтра!
— А як тебе виручити?
Мишко вийняв з-під пальта картонну коробку, в якій гвіздком було попротикано дірки.
— Потримай до ранку чижів, а то моя мамуня каже: «Вижену разом з чижами…» Я хочу їх завтра у школі випустити, завтра День птахів, розумієш?..
— Розумію.
— Як тільки я в матері не просив! — Мишко притиснув до грудей коробку і занив таким голосом, яким завжди випрошував що-небудь у своєї матері: «Важко тобі ще одну ніч потерпіти…»— потім стурбовано додав: — А раптом і твоя мати не захоче?
— Її немає дома, — заспокоїв друга Кешка. — Вона сьогодні на вечірній зміні. — Кешці дуже хотілося подивитися на чижів. Він заглядав у дірочки, але в коробці було темно й тихо. — Мишку, може, вони задихнулися?..
— В тім-то й річ, — серйозно сказав Мишко. — В коробці їм повітря мало, їх треба поміж рами пустити… А мою знаєш?..
— А моя нічого, — поспішив Кешка, — вона чижів любить. — йому дуже хотілося, щоб пташки побули в нього.
Мишко подумав трохи і пішов оглядати вікно. Відстань між шибками була велика, саме враз.
— Крупа в тебе є? — спитав він.
Кешка охоче поліз у буфет.
— Є, є… Яку треба?..
— Найкраще — пшоно.
Кешка дістав жерстяну банку з пшоном, зіскочив із стільця і подав її Мишкові. Мишко заглянув у розчинені дверці буфета.
— А в тих банках що?
— Рисова, гречана, манна, перлова…
— Ого, — Мишко похитав головою і посміхнувся. — Давай чижам асорті дамо.
— Такого нема, — сказав Кешка.
Мишко ніколи не сміявся і не сердився, якщо Кешка чого-небудь не знав.
— Такого окремо й не буває. Асорті — це коли всіх сортів потроху.
— Зрозумів, — закивав головою Кешка і поліз у буфет по інші банки.
Мишко насипав між рамами всіх круп по жменьці, додав навіть товстої різноколірної квасолі для краси. Потім щільно зачинив вікно, перевірив кватирки. Все було як слід. Мишко розв’язав нитку на коробці, трохи підняв кришку і засунув туди руку. Кешка, не спускаючи очей, затамувавши подих, стежив за ним. Мить — і з Мишкового кулака вже визирає здивована, скуйовджена голівка чижа.