Перший чиж опинився поміж рамами. Кешка кинувся розглядати його.

А Мишко вже діставав другого. Незабаром за шибками сиділи всі чотири чижі. Сіренькі, маленькі, із зеленкуватими грудьми. Вони пурхали вгору, вниз, здіймали куряву, що невідомо звідки взялася. Стрибали по круп’яному асорті, зовсім не звертаючи на нього уваги, ніби це був не корм, а вуличний пісок.

— Мишку, чого вони не їдять?

— Не голодні, — відповів Мишко. Вони ще кілька хвилин постояли біля вікна, подивилися, як пурхають і метушаться за вікном моторні чижі. Потім Мишко схопив шапку, заквапився додому. — Арифметику ще треба доробити, — сказав він на прощання. — Значить, до завтра… Я рано прийду, вдосвіта…

Коли Мишко пішов, Кешка поставив до вікна стілець і дивився на чижиків, аж поки вони не вгамувалися і не поснули, сховавши носи в пір’я. Пташки лягають спати значно раніше, ніж люди… Зате і встають вони… Але про це далі.

Кешка крізь дрімоту бачив, як прийшла з роботи мама, як лягла спати. Потім йому стало душно; він прокинувся, підвівся з постелі, хотів відчинити кватирку і згадав про чижів. Мама спала, ледь відкривши рота; щоки її зарум’яніли — мабуть, їй теж було душно. Але ж кватирку відчиняти не можна, — чижі розлетяться. Кешка подумав-подумав, що йому робити, і сів біля вікна, — вирішив стерегти кватирку до ранку. Хтозна, засне він, а мама встане й відчинить. Що тоді Мишко скаже? Кешка довго дивився на поснулих птахів, на сіре небо, на яскраву зеленкувату зірку Вегу. Потім усе це закружляло і вмить щезло, немов на вікно накинули темну штору. А над ранок Кешка побачив сон. Ніби йде він з Мишком у школу випускати чижів. Чижі співають пісні, Мишко теж співає, і він, Кешка, підспівує. Навколо весело так, і раптом мамин голос; «Неподобство!»