Кешка розплющив очі, В кімнаті видно, і стоїть такий гамір, що хоч вуха затикай. Чижі горланили в чотири глотки, і навіть дивно, — пташки маленькі, а галасують, наче цілий пташиний базар.

Вони били крильми, лущили крупу і довбали носами шибки.

Над будинками пропливали рожеві хмари; сонце, певно, ще тільки почало підніматися над землею.

Мама затулила вуха подушкою і просила, не розплющуючи очей:

— Кешко, прожени птахів з вікна… Чого це вони біля нашого вікна розкричалися?..

Кешка розгубився.

— Ма, їх не можна прогнати, — нарешті пробурмотів він, — сьогодні День птахів.

Мама сіла на ліжку і побачила, що постіль Кешки пуста.

— Знову твої фокуси?.. Треба мені відпочити чи ні?..

— Треба, — погодився Кешка.

— Тоді прожени пташок… Негайно!

— Але… не можна, — розгублено запротестував Кешка.

— Тоді я сама прожену!

— Мамо, — закричав Кешка, — вони чужі!..

Але мама потягнула до себе першу раму і одразу ж відскочила од вікна. Чижі, мов скажені, шугнули в кімнату. Вони сідали на абажур, на картини, стрибали по столу, пищали і співали.

— Жени їх! — кричала мама.

— Лови! — кричав Кешка.

Мама ганяла чижів рушником, як мух… Раптом в передпокої тихенько дзвякнув дзвоник. Мама запитливо глянула на Кешку і пішла відчиняти.

— Кого там ще несе так рано? — сердилася вона.

За дверима стояв Мишко.

— Доброго ранку, тітко Лізо… Я за чижами. — Мишко втупився в підлогу і додав пошепки, ледве чутно: — Проспав я трішки…

Мама мовчки одступила, пропустила Мишка в кімнату.

Чижі дещо вговталися; вони стрибали по шафі, по карнизу. А один розгойдувався на занавісці й тривожно чивікав.

— Проспав трішки, — ще раз пробурмотів Мишко. — Їх треба було сонними хапати.