— Ну, ну, хапай! — сказала мама.

Знову почали ловити чижів. Тільки тепер мама сиділа на ліжку і втомлено дивилася, як Мишко й Кешка підкрадаються до чижів.

Ті підпускають їх зовсім близько і раптом — пурх!..

— Чижі, чижі… чиженьки, — шепотів Мишко, хижо поглядаючи на птиць. — Куди ж ви одлітаєте?.. — Він кидався на якого-небудь чижа, перекидаючи при цьому стільці. Забивав собі коліна або лікті й погрожував нерозумним птахам:

— Дурила безтямні!.. Для чого ж я вас ловлю? Щоб випускати. Чижо, чижо… чиженько…

У Кешки була інша тактика. Він стояв на валику отоманки, кричав, розмахував руками, а коли переляканий птах пролітав мимо, кидався на нього, як воротар. Чижі шастали по кімнаті, немов божевільні, з розгону стукалися об шибки, падали, злітали знову і знову натикалися на невидиму перепону… В кімнаті стояла курява і кружляли легкі пір’їнки.

На дверях з’явилися заспані тітка Люся та шофер Василь Михайлович.

— Що трапилося? — злякано спитала сусідка.

— Птахи, — тямовито зауважив сусід. — Літають… Ти, Кешко, їх простирадлом лови.

Нарешті мама не витримала. Встала, відчинила другу раму. В кімнату одразу ж ударив струмінь свіжого весняного повітря. Чиж, який був найближче до вікна, стрибнув на підвіконня і випурхнув на вулицю.

— Держи! — заволав Мишко.

— Годі птахів мучити, — сказала мама. — Хай решта теж летять.

Зовсім зажурений, Мишко опустився на стілець.

— Тітко Лізо, що ви наробили!.. Мені ж сьогодні треба їх у школі випускати… Адже День птахів.

— От і хай летять.

— Еге, вони ж самі вилітають, а треба організовано…

Чижі, відчувши свіже вуличне повітря, шугнули до вікна.

Два вилетіли знизу, а один ударився об занавіску і заплутався у ній. Тут Мишко його й схопив.

— Не журися, — втішав друга Кешка. — Одного випустиш організовано.