— Еге, я їх спеціально ловив… — бубонів Мишко. А мама підійшла до вікна й одкинула занавіску.
— Он твої чижі на дереві сидять… Радіють… Приятеля чекають… А він, бідолашний…
Мишко глянув на Кешку, шукаючи в нього підтримки. Проте Кешка опустив очі.
— Мишку, давай і цього… Га, Мишку?..
Мишко гучно засопів, потім підійшов до Кещиної мами і сунув їй в руки чижа.
— Беріть… Випускайте… Все одно це не за правилами.
Мама подивилася на маленьку сіру пташку у своїй руці, подмухала їй на скуйовджене тім’я і розтулила долоню.
— Лети, чижику. Мишко дозволив.
Чижик стрепенувся, діловито поправив пір’я: йому хотілося летіти на волю гарним та охайним. Потім коротко чивікнув і полетів у небесну блакить, до рожевих хмар. Мама, Кешка і Мишко махали йому вслід. І це нічого, що птахи полетіли не за правилами.
ПРОСТО ІСТОРІЯ
Недалеко від будинку, де жив Кешка, протікала річка. Пахло від неї коноплею, водоростями, смолою, рибою. І це був надзвичайний запах — кращий, ніж пахощі цукерок і тістечок, — річка дихала морем.
Незграбні баржі привозили цілі гори морського піску і жовтого каміння. А на початку літа галасливі буксири забили всю річку колодами. Вони набрякли в тривалій мандрівці і тулились до берега, як стадо втомлених мовчазних тюленів. Хлопчаки, ті, що були старші, придумали гру, навіть не гру, а просто так — аби чим зайнятися. Вони перестрибували по колодах з однієї на одну. Колоди під ногами поринали, але це якраз і було найцікавіше. Скільки захоплюючого, трепетного страху, скільки хвастовитої гордості приносила стрибунам ця вигадка! Щоразу вона кінчалася благополучно, якщо, звичайно, не брати до уваги мокрих штанів і ботинок. Чемпіоном по колодах вважався Мишко. У цій Історії на його долю випала неабияка роль, але на все свій час.
Одного разу на березі гралися Кешка, Круглий Толик і Людмилка.