— Держись!

Кешка міцніше вчепився у слизьку кору, а Мишко стрибнув на колоди, плигнув один раз, другий… ліг на живіт, підповз і схопив Кешку за комір.

На березі Кешку підхопив Толик. Хлопчаки вели його повільно, обережно.

Мишко розповідав:

— Прибігає Толик, кричить: «Кешка тоне!..» Я бігом!..

Круглий Толик соромливо відвертався, — все-таки не він врятував Кешку.

Кешка ледве переставляв ноги і за кілька кроків знесилений повалився на теплий пісок. Йому здавалося, що пісок колихаеться під ним, розповзається. Кешка занурив у нього пальці і заплющив очі. Хлоп’ята постягали з Кешки. черевики, штани, сорочку, порозкладали на камінні сушитися.

— Тепер штучне дихання треба, — заявив Мишко.

— Та він і так дихає. — Толик нерішуче погладив Кешку по плечі. — Кешко, ти дихаєш?

— Дихаю…

— Мало що… «Дихаю»… А може, в тебе повне нутро води. За правилами обов’язково слід зробити штучне дихання. — Мишко схопив Кешку за руку, Толик узяв за другу.

— Досить! — репетував Кешка.

Мишко суворо бурчав:

— Терпи, я сам знаю, коли досить.

Кешка терпів, а його друзі старанно хекали, натискуючи йому на живіт, на груди. Зупинилися вони раптово.

Від огорожі до річки бігли мама Кєшки, його сусід, щофер Василь Михайлович, сусідка тітка Дюся. Позаду всіх, старанно обминаючи каміння та дошки, поспішала Людмилчина мати.

Одразу стало гамірно. Тітка Люся заходилася термосити Кешку, ніби не вірила, що це він. Василь Михайлович стояв, суворо насупивши брови. А мама Кешки опустилася на жовте каміння і заплакала. Хлоп’ята притиснулись одне до одного; вони майже поглухли від галасу, сторопіли від такої несамовитої уваги… А Кешка подивився на маму і сказав;

— Ну чого ти, ма?.. Ну чого? Я ж не потонув, а ти плачеш!..

ВИБУХ

Навпроти будинку, в якому жив Кешка, стояв високий паркан.