Минуло багато часу, нестерпно нудного і напруженого. Щоб не заснути, хлопчаки обмінювалися короткими репліками.

— Мишку, ти спиш?

— НІ… Зараз, уже скоро…

— Мишку, а все-таки для чого цей вибух роблять?

— Я гадаю, випробовують. Щоб потім, коли туди пустять атом, ніяких тріщин не було.

Кешка намагався уявити собі таємниче нутро башти і складні машини, які примусять рухатись легендарне чудовисько — атом.

Хлопчаки надовго замовкали, люто боролися з дрімотою, що застилала очі. І раптом над баштою виникло мерехтливе фіолетове світло. Ударило по вухах оглушливим густим ревом. Грохонула, розкотилася вулицями луна. Повилітали, задзеленчали на тротуарах шибки.

Кешка впав на підлогу зі свого спостережного поста. Борсався, вибираючись з-під подушок.

Мишко кричав:

— Вмикай світло!

Коли в кімнаті спалахнула лампочка, Мишко підскочив до дзеркала, заходився роздивлятися на своє чоло.

— Кешко, що це в мене на скроні?

Кешка підійшов ближче. Уздовж скроні в Мишка пролягла неглибока рожева подряпина.

— По-моєму, рана…

Мишкові губи розплилися у блаженній усмішці. Він навіть очі заплющив.

— Поранено… Кешко, мене поранено!..

— Ага, — підтвердив Кешка заздрісно. — Це з кватирки шибка вилетіла і кусочком тебе подряпало. — Та Мишко не слухав, він пританцьовував біля дзеркала і в захопленні повторював:

— Мене поранено, мене поранено!.. — Потім він спохватився, запитав: — Кешко, в тебе бинти є?

— Ну, є.

— Хутчій перев’язуй!

Кешка засміявся.

— Що там перев’язувати! Йодом помастити — і все.

— Коли хочеш знати, — круто обернувся Мишко. — за правилами медицини тут слід операцію робити. Це тобі не рогаткою і не дерев’яною шаблею, а справжнім вибухом. — Мишко розслаблено повалився на стілець і відкинув назад голову.

Кешка метнувся до маминого столика, дістав з тумбочки бинт і вату. Змазав Мишкову рану йодом — Мишко навіть не скривився — і почав робити перев’язку. Мишко раз у раз повертався до дзеркала, причепливо оглядав голову і казав: