— Ти що, Михайловичу, синів на екскурсію привіз? — спитав інженер, підійшовши до машини.

— Я бездітний. Це сусід мій з дружком, — прогудів шофер. — Дружка ось, бач, осколком поранило. А які тут могли бути осколки…

Кешка благально подивився на інженера.

Той посміхнувся, потім заклопотано нахмурив лоба і витягнув з кишені блокнот.

— В якому будинку живете?

— Он, навскіс.

Інженер заходився щось писати у блокноті. Він бурмотів якісь слова, ніби чаклував: логарифми, синуси, котангенс, траєкторія, теорія імовірності… Нарешті він згорнув блокнот І поплескав Мишка по плечу.

— Був осколок. Он туди полетів. — Його рука трохи піднялася і показала на будинок, де жив Кешка.

Мишкове обличчя на мить просвітліло. Та коли вони сіли в кабіну, Мишко забився в самісінький куток і відвернувся.

— Ти чого? — втішав його Кешка. — Якщо головний інженер сказав, — значить, все… За котангенсом і за траєкторією…

Мишко тільки губи міцніше стискав. Шофер Василь Михайлович рулював мовчки. А коли вони виїхали за ворота, він висунувся з вікна і сказав хлоп’ятам, що оточили машину:

— А осколок був… Он воно яка справа!..

Приятелі вилізли з машини.

— Ну, що?.. Куди башта дівалася? — розпитували діти, самовіддано заглядаючи Мишкові у вічі.

— Нікуди вона не дівалася. На місці ваша башта, — відмахнувся Мишко. Він опустив голову і понуро пішов до будинку.

Кешка потоптався біля воріт, почав було розповідати дітям про дивовижну башту, але не витримав і кинувся доганяти Мишка.

Вдома Мишко розмотав бинти, зняв вату і шпурнув усе це в помийне відро.

Кешка спробував заспокоїти його:

— Чого ти, Мишку?.. З глузду з’їхав, чи що?.. Адже згідно, цієї, як її? Згідно теорії, тебе осколком поранено.

— Згідно цієї самої теорії він мене за дурня має, так?., — огризнувся Мишко.