Є в кожної людини один знаменний день— день народження. І подарунки тобі, і ласощі. Навіть пустощі в цей день прощаються.

У Кешки день народження в кінці літа. Мама завжди купує айстри, і стільки штук, скільки років Кешці минуло. Становить їх у вазочку ї каже: «Ось так, Інокентію, став ти тепер на цілий рік старший. Пора тобі розпочати нове життя, серйозне».

І Кешка завжди починав це нове життя. Принаймні кожного разу він казав: «Оце сьогодні я вже неодмінно почну нове життя!..»

Почав він нове життя і цього разу.

Він проснувся, коли мама вже пішла на роботу. В кімнаті гарно прибрано. На столі у вазочці дев’ять білих пушистих квіток, сніданок і записка: «Любий мій, вітаю тебе з днем народження. Мама».

Кешка швидко прибрав постіль, умився, поснідав, замів підлогу і побіг надвір.

У дворі сонце. Під ринвами із тріщин в асфальті стирчить суха запорошена трава. Листя на старих корчуватих липах цупке і шершаве — незабаром почне жовтіти. Мишко з Круглим Толиком сидять біля дров, яких побільшало за літо, і вихваляються, хто краще провів літо.

— А в мене сьогодні день народження, — об’явив їм Кешка. — Приходьте увечері в гості!

Мишко схопив Кешку за вуха, почав тягти, примовляючи:

— Рости великий, рости великий…

Толик теж трохи потягав. Потім обидва сказали: «Прийдемо».

Мама Кешки відпросилася з роботи трохи раніше, після обіду. Вона мала спекти пиріг, приготувати для гостей закуски.

Кешка допомагав їй що було сили, — розставляв тарілки, нарізав, сир, ковбасу, рибу, розкладав ножі та виделки. Він увесь час прислухався, коли ж нарешті пролунає дзвоник і почнуть іти гості.

Перші прийшли Мишко з Толиком. Вони були якісь дуже чистенькі і зніяковілі. По черзі потиснули Кешці руку, промовили: «З днем тебе народження»— і подарували Кешці велику коробку, загорнуту в папір.