— Користуйся.

Потім прийшла тітка Люся з дядьком. Борею. Вони подарували Кешці портфель з блискучим замком. Потім прийшла мамина товаришка по роботі. Потім дядечко — товариш по службі… І пішли один за одним мамині знайомі. Всі посміхалися, давали Кешці подарунки, казали: «Рости великий, слухайся маму».

— Не люблю я таких церемоній, — бурчав Мишко.

— Нас разом з усіма посадять чи куди-небудь окремо? — цікавився Толик і шепотів — Чогось їсти хочеться…

Посадили їх разом з усіма, навіть дали по чарці і налили в чарки лимонаду.

Гості всі усміхалися: «Рости великий!.. Розумний!.. Слухайся маму!..» Потім вони почали поздоровляти маму, потім одне одного, потім якихось своїх спільних знайомих. Білі айстри, що стояли посеред столу, опинилися на підвіконні.

Толик, Кешка і Мишко пили лимонад, накладали собі всяких страв, а коли наїлися, пішли до столу з подарунками. Кешці й Толику дуже кортіло подивитися, що там поприносили, але Мишко зневажливо махнув рукою.

— Нічого там путящого нема. Дріб’язок — шоколадки які-небудь. Толику, діставай нашу гру. Постукаємось.

Толик (він проколупував у всіх пакетах дірочки) кинув своє заняття і з купи подарунків витяг коробку, яку вони з Мишком принесли.

— Це гра «Хто швидше». Для кмітливості, — пояснив Мишко.

У великій коробці лежала покреслена на лінії та кружечки картонка. Кожен гравець брав по три дерев’яні фішки. Треба було кидати пластмасовий кубик, дивитися, скільки випаде очків і на стільки кружечків пересувати свою фішку. Одночасно треба було тікати від того, хто позаду, щоб він не збив. Якщо зіб’ють, починай наново. Діти пересували фішки, сміялися і під’юджували одне одного. Попереду йшов Кешка. Мишко весь час вилітав і починав наново. Він не сердився, казав, ніби Кешці щастить тому, що в нього день народження. Іншого дня він обов’язково обіграв би його.