— Якийсь там «Рич-Рач» вигадав, — бурчав Мишко. — Сам він Рич-Рач.

— Шкода, — жалівся Толик, — рано вигнали… Хоч би торта попробувати… А то все самі поїдять.

Кешці було соромно перед хлопчаками. «Оце так запросив у гості друзів на свій власний день народження!..» Він міркував, чим би його розважити своїх гостей, і нарешті запропонував:

— Ходімте на кухню, там у нас лампочка сичить.

Лампочка справді сичала. Вірніше, вона тихенько дзвеніла, потріскувала і ще немовби весь час вимовляла букву «С». Отак: «С-с-с-с!..»

— Ні в кого немає такої лампочки, — похвалився Кешка. — Мишку, скажи, чого вона така?

Мишко задер голову, почав кружляти під лампочкою. Він глибокодумно гмукав, мружився, чухав ніс. Потім заявив:

— Мабуть, у неї повітря проходить. Дірка, мабуть, є.

— Лампочка з діркою не засвітиться, — заперечив Толик. — 3 неї електрика вискакувати буде.

Мишко хотів щось розтлумачити Толикові, але цієї хвилини до кухні увійшла мама. Обличчя у неї вже не було сердите. Вона обхопила дітей руками.

— Ну, добре, годі дутися. Ідіть у кімнату. Нічого б з вашою грою не скоїлось… Ідіть, я вас тортом нагодую.

— Не підемо ми в кімнату. Нам тут веселіше, — сказав Кешка.

Мама трохи засмутилася, розгублено всміхнулась.

— Гаразд, тоді я вам сюди торта принесу.

Вона принесла їм три великі куски з кремовими закарлючками, пляшку лимонаду і цукерок. Хлопці посідали біля тітчиного Люсиного столу. Вони їли торт і цукерки..

Потім на кухню вибігла тітка Люся.

— Ну, як ви тут?.. Торт їсте?.. Хочете, я оселедчика принесу? Після солодкого добре йде оселедець. Хочете? — І, не чекаючи відповіді, побігла.

Оселедець після торта і цукерок справді був дуже смачний, Хлоп’ята їли оселедця і слухали, як сичить лампочка.