— Я знаю, чого сичить, — сказав раптом Мишко. — Контакт поганий… У нас колись таке було. Батько враз полагодив.

— А ти можеш? — спитав Кешка.

— Пусте, що там робити… Давайте табуретки і ножик.

Мишко підставив під лампочку табуретку, втаскав на неї другу і при допомозі товаришів видерся нагору. Схопився за лампочку, відсмикнув руку.

— Ху-ух!.. Гаряча…

Кешка подав йому ганчірку.

Мишко обмотав ганчіркою лампочку, повернув — і в кухні стало темно. Лише на стелі жовтою хмаркою погойдувався відблиск вуличного ліхтаря. Мишко засунув лампочку в кишеню разом з ганчіркою.

— Тепер ножика давайте!..

Кешка став навшпиньки, поклав Мишкові в долоню широкий кухонний ніж.

— Зараз… Зараз… — бурмотів Мишко — Контакт одігнемо — і все. Без звуку працюватиме. Як слід… — Мишко сунув ніж у патрон. Посипалися блакитні іскри. Роздався сухий тріск. Мишко скрикнув, упустив ножа, пригнувся — і табуретки, втративши рівновагу, загуркотіли вниз. Все це сталося в одну секунду.

Мишко лежав біля столу, за яким вони щойно їли торт і оселедець. Він здивовано кректав, розтирав побиті боки, трусив рукою. А в коридорі вже лунали голоси:

— Що трапилося?! Чому світло погасло? Замикання, мабуть… Завжди, як тільки люди зберуться, як тільки за стіл…

В кухню прибігли дядько Боря і мама. Дядько Боря чиркнув сірником.

— Так і є, замикання!.. Бачите, вони щось із патроном зробили.

Хлопчаки підводили Мишка. Він пошепки виправдовувався:

— Ех, забув вимикач повернути!..

В кухні вже горіла свічка.

— Що ви накоїли? — допитувалася мама. — Де лампочка?

— Ось вона… — Мишко витяг з кишені ганчірку. На підлогу посипався дзвінкий скляний дощ.

— Обережніше! — кинулась до нього мама. — Невже ви не можете спокійно сидіти?..

— Ми її лагодили, — зітхнув Кешка. — Чого вона сичить? — А про себе Кешка думав: «Отак завжди, як тільки нове життя почнеш, все не так виходить…»