Мамин товариш по роботі та ще один знайомий полізли загвинчувати пробки. А тітка Люся стояла посеред кухні й обурено вичитувала Кешці:
— Що це в тебе за така мода, не розумію… Людей запросили на день народження, а ти світло псуєш.
— Ну, нічого страшного не сталося, — переконувала її мамина товаришка по роботі. — Вони ж іще діти.
Мама стояла біля плити, дивилася на принишклих хлоп’ят.
Мишко і Толик штовхали Кешку під боки: попроси вибачення — і край. Але мама зовсім не лаяла Кешку. Вона навіть погладила його по голові. Вона, мабуть, простила йому: адже у Кешки був день народження, а в цей день карати дітей не прийнято.
КОПИЛКА
Круглий Толик був невисокий на зріст і, щоб не сказати гірше, повненький. Стрижена під машинку голова дуже скидалася на волейбольний м’яч, до якого приліпили кирпатий, до всього цікавий ніс, приладнали бистрі очі і два чуткі відстовбурчені вуха. Діти любили його за доброту, за незлобивий, мирний характер.
Батьки Круглого Толика були геологи. Ще минулої осені вони поїхали в Казахстан, у пустиню, — шукати олово.
Толик просив: «Візьміть і мене…» Але батьки відповіли, що не можуть нічого вдіяти, бо живуть у важких умовах. І ось цього літа, коли майже все населення двору роз’їхалося по дачах і піонерських таборах, батьки все-таки забрали його до себе в пустиню і правильно зробили, тому що з Толиком трапилася велика біда.
Біда почала підкрадатися відтоді, як у домі з’явилася тітка Рая. Тітка Рая — старша сестра Толиного батька; воно як не кажи, а залишати хлопчика самого — рисковане діло.
Батьки поїхали. Тітка Рая одразу ж завела в домі свої порядки. Вона позастеляла скрізь вишиті серветки, навіть попришпилювала їх до стін, розмістила на книжкових полицях фарфорові цяцьки, яких навезла із собою силу-силенну. На письмовий стіл, де Толик робив уроки, тітка поставила здоровенного товстобокого собаку з прорізом на спині.